Хосе-Антоніо Прімо де Рівера: війна за майбутнє

Хосе-Антоніо Прімо де Рівера несправедливо вважають засновником фалангізму, проте саме він розробив доктрину та став її обличчям. Фалангістський рух постав саме тоді, коли з 11 млн. іспанських трудящих 8 млн. знаходились за межею бідності, а 2 млн. селян не могли розпоряджатися землею, яку обробляли. Держава, що ступила на хитку кладку олігархії, лишалася ненадійною. Заворушення в Іспанії не припинялись, масові протести змінювалися збройними нападами...

Хосе-Антоніо Прімо де Рівера народився 24 квітня 1903 р. в Мадриді. Він був найстаршим з шести дітей в родині генерала Міґеля Прімо де Рівери та Касильди Саенс де Ередіа. Мати померла, коли хлопцеві було п’ять. Генерал Міґель Прімо де Рівера постійно мандрував у військових справах, брав участь у колоніальних війнах на Кубі, Філіппінах та в Марокко. Через терористичний тиск лівих, за підтримки короля Альфонсо XIII, Міґель Прімо Де Рівера здійснив державний заколот, перебравши керівництво державою на себе та ставши президентом Ради Міністрів. Генерал здійснив спробу створення корпоративної держави, яка вийшла б за межі політичних партій та класового розбрату. Разом з тим, було засновано новий національний рух – "Патріотичний союз Іспанії", що мав на меті втілення гармонійного устрою. Міґель Прімо Рівера ініціював масштабні громадські роботи, спрямовані та розбудову доріг, портів та іригаційних систем. Проте, в профспілках, студентських спільнотах та деяких військових підрозділах посилювалися опозиційні настрої, тому 28 червня 1930 р. генерал Міґель Прімо де Рівера подав у відставку. В 1931 р. короля Альфонсо ХІІІ було вислано, а в Іспанії проголосили створення ІІ-ої Республіки, першим прем’єр-міністром якої став масон Мануель Асанья-Діас: 17 міністрів, 5 заступників секретарів, 15 генеральних директорів, 183 з 470 депутатів парламенту, 5 послів, 9 командирів дивізій та 12 командирів бригад також були впливовими представниками масонського руху, що явно демонструє: іспанські масони мали широкий вплив та значну владу в часи ІІ-ої Республіки.

Але повернемось до центральної постаті цього тексту. Хосе-Антоніо Прімо де Рівера вивчав юриспруденцію в Університеті Мадрида, а в 1919 р. його було обрано до ради спілки студентів-юристів. Поки генерал Міґель Прімо де Рівера опікувався державними справами, його син почав вивчати філософію. Найбільше на нього вплинули погляди Хосе Ортеґи-і-Ґассета, який був професором метафізики в Університеті Мадрида від 1910 р. до 1936 р. Його праця "Бунт мас", написана в 1930 р., мала неоціненний вплив на антиліберальний дискурс. У 1932 р. Хосе-Антоніо Прімо де Рівера отримав диплом юриста та завершив службу в званні прапорщика. Ще деякий час він присвятив юридичній освіті, а згодом відкрив власну юридичну контору та був прийнятий до Асоціації юристів Мадрида. В 1930 році, коли генерал Міґель Прімо де Рівера відправився до Парижа, а його син вступив до "Національного союзу монархістів" та отримав посаду заступника генерального секретаря. Проте, його погляди ставали дедалі більш революційними: він бачив необхідність соціального синтезу, який давав би щось більше, ніж діалектичний матеріалізм, класова війна та атеїзм лівих. Перші кроки до створення такої держави вже було зроблено його батьком. У 1932 р. Хосе-Антоніо Прімо де Рівера був учасником невдалого бунту проти ІІ-ої Республіки, організованого тодішнім очільником Громадської гвардії Хосе Санхурхо. Самого Хосе Санхурхо було засуджено до довічного ув’язнення, проте в 1934 р. його було помилувано новообраним консервативним урядом. Переїхавши до Португалії, Хосе Санхурхо допомагав у плануванні бунту проти республіканського уряду, однак повертаючись назад до Іспанії Хосе Санхурхо загинув у авіакатастрофі, тож в 1936 р. бунт замість нього очолив Франсіско Франко Баамонде.

Невдовзі після повстання у 1932 р. Хосе-Антоніо Прімо де Рівера зацікавився фашизмом, а в 1933 р. почав писати для видання "Fascio". У тому ж році його було обрано до парламенту міста Кадіс як представника монархістів. Хосе-Антоніо Прімо де Рівера зміг об’єднати розсіяні націоналістичні ідеї і рухи та виробити об’єднану доктрину. Сучасники описували його як «високого юнака, що мав гарний вигляд і виняткову харизму, яка діяла навіть на опонентів, та вирізнявся хорошим почуттям гумору». Він розпочав парламентську діяльність як "націонал-монархіст" на знак пошани до поглядів покійного батька, але згодом зрозумів, що генералові не вдалося заволодіти прихильністю мас. 29 жовтня 1933 р. Хосе-Антоніо Прімо де Рівера започаткував "Іспанську Фалангу". В промові до двотисячного конґресу він наголосив, що рух покликаний стати новою революційною силою Іспанії: «Рух, який ми створюємо сьогодні, є виключно рухом, а не партією, я б навіть назвав його анти-партією. Він не належить і ніколи не належатиме ані до лівих, ані до правих». Тим не менш, Хосе-Антоніо Прімо де Рівера таки брав участь у виборах як незалежний кандидат і був обраний до парламенту в Кадісі. "Іспанська Фаланга" виступала проти партійної політики, але використовувала політику уряду з метою пропаганди. З приходом до влади консервативної більшості зростала кількість масових заворушень, а ліві сили готувалися мобілізувати 600 тис. безробітних громадян.

Вже 13 лютого 1934 р. "Іспанська Фаланга" об’єдналася з "Націонал-синдикалістським наступом" (більш відомий як "ХОНС"), а об’єднаний рух став відомим під назвою "Іспанська Фаланга і ХОНС". Керівництво являло собою тріумвірат, до якого входили Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, Руїс де Альда та Раміро Ледесма. Прапор руху з ярмом і стрілами – було збережено. Політична ситуація загострювалася: прибічники лівих провокували революційну ситуацію, сподіваючись таким чином привести до влади марксистську диктатуру. Так як фалангісти були найбільш дисциплінованим революційним рухом Іспанії, орієнтованим на молодь, і ліві усвідомлювали, що цей рух має бути знищено. Станом на травень 1934 р. в сутичках з лівими було вбито 9-х фалангістів, а ще за 2 роки ця цифра зросла до сорока. Коли ж 4 березня 1934 р. "Іспанська Фаланга" об’єдналася з однодумцями з "ХОНС", очевидною стала перспектива відповіді насиллям на насилля. Фалангісти започаткували військове угруповання "Sentido" та присягли покласти життя в боротьбі заради Іспанії в будь-який момент.

В жовтні 1934 р. зібрався загальний страйк. Збройне повстання 30 тис. шахтарів призвело до проголошення сепаратистської республіки в Каталонії. Уряд увів війська, 4 тис. громадян загинули в протистоянні. Фалангісти запропонували урядові допомогу в боротьбі з хаосом комунізму й анархізму, проте керівництво держави відхилило цю пропозицію. Робилась же вона не з прагнень вступитись за олігархію, а з міркувань недопущення встановлення диктатури червоних. Але сама олігархія, очевидно, радше була б знищена комунізмом, аніж погодилась на співпрацю з новими національними революційними силами. "Іспанська Фаланга" розширила межі своєї діяльності в Іспанії, створила власний студентський та профспілковий рух – "Sindicato Espanol Universitario" та центральний осередок "Obera Nacional-Sindicalista". Втім, основу руху все ще складала молодь, і аж до початку Громадянської війни в 1936 р. від 60% до 70% фалангістів ще не виповнилося 21 рік. Наприкінці 1935 р. та на початку 1936 р. всередині руху відбувались розколи: прихильники правих сил відокремились, а слідом відмежувались і прихильники лівих під проводом Раміро Ледесми-Рамоса. Незважаючи на це, наприкінці 1937 р. в "ХОНС" входило до 10 тис. людей, а сам рух був консолідованим та дисциплінованим, беззаперечне лідерство належало Хосе-Антоніо Прімо де Рівера.

В 1936 р. парламент розривався між фінансовими скандалами та зростаючою напругою. Ліві сформували широкий альянс – "Народний фронт", до складу якого ввійшли республіканці, комуністи московського зразка та троцькісти. В той же час, консерватисти сформували власний виборчий блок. ХОНС" трималися відособлено та взяли участь у виборах 2 лютого 1936 р. за власним списком. Ліві здобули більшість голосів. Одним із перших заходів нового уряду стала гарантія амністії прихильникам лівих сил, яких було звинувачено в тероризмі, внаслідок чого країну сколихнула нова хвиля терору. Церкви палили, політиків-консерватистів убивали, фалангісти та комуністи продовжували вуличну війну. В провінції Куенка та у Ґранаді, де праві сили здобули переважну більшість голосів, уряд "Народного фронту" скасував результати та призначив нові вибори. В Ґранаді вони пройшли нормально. А в Куенці Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, незважаючи на попередню поразку фалангістів у проходженні виборчого бар’єру, здобув мандат у парламенті. "Народний фронт" боявся, що це матиме вплив на майбутнє країни, й парламент проголосував за відмову в наданні мандату Хосе-Антоніо Прімо де Рівера. Вседозволеність лівих сил, фактично гарантована урядом, призвела до хаосу в Іспанії. У своїй останній промові до парламенту 16 липня 1936 р. лідер консерватистів Хосе-Марія Хіль-Роблес зазначив, що лише за кілька тижнів було спалено 10 церков, знесено 5 хрестів, вбито 61 людину, поранено 224, вчинено 74 вибухи, 15 страйків, 129 часткових страйків та безліч інших проявів анархії. Лідера монархістів-опозиціонерів Хосе Кальво-Сотело, який успішно працював міністром фінансів при генералі Міґелі Прімо де Рівері з 1925 р., 13 липня 1936 р. викрала республіканська поліція за фальшивим ордером на арешт. Його застрелили, а тіло кинули напризволяще. Вбивство, вчинене правоохоронними органами, спровокувало повстання в армії. 16 липня 1936 р. лідер опозиції консерватистів Хосе-Марія Хіль-Роблес заявив у парламенті, що провина за вбивство Хосе Кальво-Сотело лежить на уряді.

Менш ніж за кілька тижнів уряд заборонив фалангістський рух та заарештував його лідерів. Хосе-Антоніо Прімо де Рівера могли заарештувати з будь-якого приводу, адже він не мав парламентської недоторканності. Начальник поліції такий привід вигадав: він звинуватив фалангістів у злочинній діяльності. Ці незаконні дії з боку ліберального уряду вельми подібні до репресій, застосованих щодо румунської "Залізної гвардії" під керівництвом Корнеліу Кодряну. Втім, як суд Мадрида, так і Верховний Суд у квітні та червні 1936 р. відповідно підтвердили законність діяльності "Іспанської Фаланги", спираючись на конституцію. Наступним кроком нового уряду, як і будь-якого іншого тиранічного уряду, стало обмеження на володіння зброєю. Міністерство внутрішніх справ ухвалило наказ, згідно з яким законні власники зброї мусили здати її Національній гвардії. Коли Хосе-Антоніо Прімо де Рівера відправився до в’язниці 15 березня 1936 р., він мав офіційно зареєстровану зброю. 27 квітня 1936 р., коли Хосе-Антоніо Прімо де Рівера ще був ув’язнений, начальник поліції Мадрида дав наказ обшукати квартиру затриманого.

За свідченнями колишнього генерального комісара департаменту соціальних розслідувань, на час ув’язнення Хосе-Антоніо Прімо де Рівера начальник поліції приставив до його квартири таємного агента. В безвихідному становищі на той час опинялось і багато інших людей, серед яких були фалангісти, юридичні особи та співробітники поліції. Агенту поліції Крістобалю Пінасо, що був одним із небагатьох фанатів червоних серед поліцейських, було віддано наказ обшукати кабінет Хосе-Антоніо Прімо де Рівера самому, й він одразу ж виніс із кімнати 2 пістоля. Незважаючи на 15-денний пільговий період, впродовж якого власники зброї могли здати її, та законність реєстрації зброї Хосе-Антоніо Прімо де Рівера, 30 квітня 1936 р. його звинуватили в незаконному зберіганні вогнепальної зброї. 28 травня 1936 р. Хосе-Антоніо Прімо де Рівера було визнано винним у незаконному зберіганні вогнепальної зброї. Уряд вирішив вивезти Хосе Антоніо з Мадрида – опорного пункту "Іспанської Фаланги". Під покровом ночі 5 червня 1936 р. його було переведено до в’язниці в Аліканте, де "Народний фронт" мав значну підтримку. Невдовзі коменданта в’язниці Дона Теодоріко-Серну було звільнено з посади через гуманне ставлення до Хосе-Антоніо Прімо де Рівера. В тюремних застінках лідер фалангістів вирізнявся зразковою поведінкою. Передачі від доброзичливців він віддавав іншим в’язням, а сам харчувався тюремний пайком. Подібні вчинки підтверджують виняткову благородність Хосе Антоніо. Про повстання армії 18 липня 1936 р. Хосе Антоніо дізнається в тюрмі.

Ліва преса надрукувала заяву прокурора, в якій він просив вибачення за те, що виступ Хосе-Антоніо Прімо де Рівера схилив публіку на бік обвинуваченого. Втім, за свою роль у провадженні прокурор отримав посаду магістрата у Верховному трибуналі. Один зі свідків зазначив, що після виступу Хосе-Антоніо Прімо де Рівера «присутні виявили одностайну прихильність, і склалося враження, що клопотання прокурора про смертну кару буде відхилено». Навіть прихильники лівих – вороги лідера фалангістів – визнали його промову "зразком судового красномовства". Редактор республіканського видання "El Dia" в Аліканте написав, що слова Хосе-Антоніо Прімо де Рівера викликали неймовірні емоції у присутніх і завоювали їхню прихильність. Колегію присяжних складали прибічники "Народного фронту", проте після судової промови лідера фалангістів один з присяжних встав і потиснув йому руку. "Народний фронт" все одно віддав присяжним наказ визнати Хосе-Антоніо Прімо де Рівера винним у змові з армією з метою повалення республіки.

Рано-вранці 20 листопада 1936 р. лідер фалангістів покинув камеру та відправився назустріч смерті: новий день розпочинався, а славетне життя завершувалось. Зі слів Ґільєрмо Тоскано-Родріґеса, який зробив останній постріл, «Хосе Антоніо загинув, демонструючи неймовірну силу духу; стоячи перед розстрільним взводом, він вигукнув традиційне фалангістське "Arriba Espana!", чітко й гучно, і за ним повторили інші смертники, – одразу ж, як він упав, пронизаний кулями». В заповіті Хосе-Антоніо Прімо де Рівера висловив сподівання на те, що його кров буде останньою пролитою. Але громадянська війна продовжувалась іще 3 пекельних роки. Громадянська війна в Іспанії охопила все – це була справжня битва добра і зла: сили республіканців, соціал-демократів, комуністів і анархістів спалювали церкви, вбивали священників та монахинь. Опір складав осередок старих військовослужбовців на чолі з генералом Франсіско Франко. В Іспанії було лише 2 варіанти: диктатура Франко або "червоне пекло". В результаті сили добра перемогли, в чому велику роль зіграли і відчайдушні бійці "Іспанської Фаланги".

Доля Хосе-Антоніо Прімо де Рівера лишалась невідомою. Його називали "el Ausente" – "відсутній". Співзасновників "ХОНС" також було вбито: Онесімо Редондо – в бою, а Ледесму Рамоса – в розправі над політв’язнями, вчиненій республіканцями. 16 листопада 1938 р. уряд Франсіско Франко видав наказ про оголошення дня смерті Хосе-Антоніо Прімо де Рівера днем державної жалоби. Лідера "Іспанської Фаланги" перепоховали 30 листопада 1939 р., після довгого шляху з Аліканте у 300 тис. миль, його тіло поховали біля підніжжя вівтаря каплиці королів у монастирі Ескоріала. Його тіло перемістили до новозбудованого мавзолею "мільйона мертвих", що був зведений на честь загиблих "За Бога та Іспанію!" в громадянській війні у "Долині полеглих".

Ідеї Хосе-Антоніо Прімо де Рівера стали прикладом для багатьох інших країн, особливо – латиноамериканського світу. Іспанський рух дав універсальне вирішення універсальної проблеми цивілізації, яку ліберальна демократія не здатна була вирішити, а капіталізм лише загострював. Своєрідною антитезою міг стати марксизм, проте він був лише рефлексією над капіталізмом і поглиблював екзистенційну кризу, яка поставила під питання саме поняття буття людини. Матеріалістичні вчення капіталістів та соціалістів позбавляли людину її духовної складової. Моральний нігілізм Маркса, Фройда і Дарвіна розвінчав навіть фундаментальні поняття моралі й благородності. Шукачі більш ґрунтовних пояснень "сучасних" та "прогресивних" доктрин лібералізму й соціалізму приходили до схожих висновків, оскільки цивілізаційна криза породила однакові проблеми як по всій Європі, так і а її межами. Вирішення полягало в діалектичному поєднанні національного, соціального та релігійного, традиційного й інноваційного, соціальної колективності нації та держави, яка, однак, визнавала та заохочувала індивідуальність особистості.

Ліберальна демократія й комунізм перетворили Іспанію на пекло, що шокувало значну частину латиноамериканського світу й спонукало до розгляду фалангізму як можливого вирішення проблеми. Впродовж десятиліть 20 листопада іспанські фалангісти віддають шану Хосе-Антоніо Прімо де Рівері: старі й молоді салютують, деякі вдягають фалангістські червоні берети й блакитні сорочки , а на вигук імені лідера фалангістів традиційно відповідають: "Presente!" "Присутній!".

 

© Українська ЗЕНТРОПА