Африканський полігон світової демократії

Цікавим є те, що сучасний інформаційний простір переповнений новинами про зіткнення в Сирії, Україні, теракти в Європі, однак звісток з африканського континенту не було вже давно. «Навіщо нам та Африка? Нам і свого вистачає.», - можете сказати Ви, однак сучасні події в Африці можуть стати для нас негативним прикладом. Це такий собі полігон людської історії XVI-ХХ ст. Тут стикалися інтереси світових держав, поширювалося християнство та європейські закони, винищувалися цілі етноси...

Світова спільнота в ХХ ст. заклала бомбу сповільненої дії просто давши колоніям незалежність. Адже це "звільнення" не враховувало ні етнічних, ні релігійних, ні культурних особливостей населення. Як наслідок маємо геноцид в Руанді, війни в Судані, Демократичній Республіці Конго, Ефіопії, Сомалі і так далі. Європейська демократія загинула там ще до того, як останній імперський чиновник залишив її терени. Вся справа в особливостях розвитку Африки, адже тут домінує віра та племінні традиції. Північ континенту – мусульманська, південь та центр – здебільшого сповідує або місцеві культи, або модифіковане під потреби населення християнство. Це накладає відбиток і на державний устрій. Напевно кожна держава Африки була диктатурою у свій час, або так і не змогла перейти до демократичних перетворень.

Це є відголосками племінного устрою, який підкріплений вірою в божественне походження влади. Демократія в пісках пустелі не вижила або збожеволіла від спеки. Президентства по 20-30 років, репресії, культ особи – це стандартний набір демократа з Могадішо, Кіншаси, Херари, Каїра чи Хартума... Зрозуміло, що на такому полігоні постійно хтось стріляє. Наша мета полягає у тому, щоб розглянути основні конфлікти на території африканських держав, та знайти логічні зв’язки з українською дійсністю, щоб побачити найгірший з можливих варіантів розвитку нашої держави.

1) Марокко. Ця монархія цікавить нас передусім тим, що вже близько 40 років контролює Західну Сахару – територію з невизначеним статусом, яку намагалися проголосити незалежною ще в 1976 р. Через відмову Африканської спільноти підтримати анексію спірної території Марокко вийшло з Африканського союзу – організації, що об’єднує африканський політикум. Нині конфлікт знаходиться у замороженому стані. Близько 2/3 території Західної Сахари контролюють марокканські військові, інша третина знаходиться у руках повстанців з фронту POLISARIO – прихильників незалежності Західної Сахари. Міжнародна спільнота вже 42 роки тримає статус-кво у цьому конфлікті та не здійснює ніяких конкретних дій. Імовірно, що спад активності у війні з повстанцями обумовлений приходом до влади короля Мухамеда VI, який відомий своїми кроками у напрямок послаблення авторитаризму та проведенні демократичних реформ. Фактично, війна за Західну Сахару може розпочатися у будь-який момент, варто лише спровокувати конфлікт. Це є для нас прикладом того чим може закінчитися зволікання та безвідповідальність як на світовій арені, так і всередині держави.

2) Єгипет. Ця Мекка туризму є також центром ще одної часової бомби. Адже тут перебуває у стані замороження ще один конфлікт – за трикутник Халаіба. Це спірна територія між Суданом та Єгиптом. Суть протистояння полягає у претензіях Єгипту на цю землю через те, що регіон був під юрисдикцією Каїру та Лондону з 1820-х рр., а потім був переданий Великою Британією Судану в односторонньому порядку 1902 р. Зараз ця тема активно не обговорюється, однак Судан все ще намагається залучити ООН до вирішення цього питання. Водночас регіон знаходиться під контролем військових Єгипту.

3) Судан. В 2011 р. від сунітського, арабського Судану від’єднався християнський, темношкірий Південний Судан. Сукупна тривалість громадянських війн в Судані становить майже 40 років. Фактично, конфлікт триває і зараз, однак замість визвольного він перейшов у виключно економічну площину. Наразі боротьба ведеться за нафтові родовища Південного Судану – район Аб’єй та поклади міді в провінції Кафія-Кінґі. На прикладі Судану ми бачимо як важлива релігійна складова в житті суспільства, адже вони створює традиції, формує норми та світогляд людей. Зіткнення двох світових релігій на території однієї держави призвело до надзвичайно жорстоких та невідворотних наслідків. І знову ж ми переконуємося, що ООН та інші міжнародні інституції не спроможні розв’язувати конфлікти континентального, ба навіть регіонального рівня.

4) Демократична Республіка Конґо. Це держава-легенда у найстрашнішому сенсі цього слова. Найнижчий в світі рівень життя, постійні війни між різноманітними військовими формуваннями, чисельність яких часом доходила до понад як 20-ти тисяч, голод і спустошення  все це атрибути сучасної конголезької державності. Країна, що стала ареною для найкровопролитнішої війни з часів завершення Другої світової війни. За деякими даними у другій конголезькій віні 1998-2002 рр. загинуло близько 4 млн. осіб. Причиною таких страшних потрясінь є занадто неоднорідний склад населення ДР Конґо. На території держави одночасно проживає близько 200 народів и народностей, в основному народи банту; чотири найчисленніших етноси — монґо, луба, конґо та манґбету-азанде разом складають лише 45% населення. Особливістю громадянської війни в ДР Конґо є постійна зміна воюючих сторін, причому одне повстання змінює інше, все це відбувається одночасно в різних куточках держави і при фінансуванні сусідів ДР Конґо. Конфлікт тут не вщухає, бо кожного разу він інший, єдине, що є сталим – ворог повстанців, тобто держава та урядові війська. ДР Конґо є прикладом відсутності у держави ідеологічної основи – ідеї, що гуртувала б всіх заради спільного блага. Територіальна спадщина від Бельгійської колоніальної імперії створила нежиттєздатну, анархічну державу, яка тримається за рахунок ледь існуючого апарату примусу та "віри" ООН.

Проблемою таких держав як Марокко, Судану та Єгипту є невміле визначення кордонів міжнародною спільнотою, різниця лише в часових періодах та форматі їх визначення. Це є аргументом на користь безперспективності та відсутності сенсу в ООН, як суб’єкті міжнародного права. Отже, вищезгадані держави є прикладом метаморфоз демократії та ідей мультикультурного суспільства, які призводять до нестабільності всередині окремих регіонів і всього світу, адже ці терени – штучно європеїзовані, штучно адаптовані під світові правила гри. Це світовий центр синкретизму, де легко можна поєднати демократію та авторитаризм, громадянські свободи та геноцид, магію та сучасні технології.

Сучасна Африка – це войовничий Зулус в шкірах, зі списом та капелюсі з пір’їн, якого просто змусили одягнути смокінг та натерті до блиску туфлі-оксфорди. Таке поєднання влаштовує майже весь світ, однак щодня Африка все глибше і глибше впадає у безодню, а тому, хто не має нічого – нічого втрачати. І можливо колись ми станемо жертвою зулуса, якого змусили проміняти вірування, магію, шкіри і пір’я на демократію, смокінги та натерті до блиску оксфорди.

 

© Максим ЛИМАНСЬКИЙ