Історія дублінського "генерала в законі"

Мартін Кегілл почав свою кримінальну кар'єру ще хлопчиськом в дублінських трущобах. Від дрібних крадіжок і шахрайства він поступово перейшов до злочинів національного, та світового масштабу. За організаторські здібності та професійний підхід до пограбувань він отримав прізвисько "Ґенерал". Щотижня він проводив збори банди, на яких ретельно планувалися такі злочини. Під час або відразу після нальотів власної банди "Ґенерал"-Кегілл приїжджав до поліцейського відділку і лягав там спати, забезпечуючи собі алібі...

 

Народився Мартін Кегілл на Ґренвілл-стріт в Дубліні і був другим з 12 дітей в родині. Його батько Патрік Кегілл працював наглядачем місцевого маяка, при цьому страждаючи на алкоголізм. Ще в школі Мартін і його старший брат Джон почали красти їжу. У 1960 родина Кегілл переїхала в столичний район Крумлін, де Мартіна одразу відправили в католицьку школу. У 15 років він спробував вступити до королівського флоту Великої Британії, але його не взяли. У 16 років був визнаний винним в двох крадіжках. За це був поміщений в школу-інтернат для "сиріт і кинутих на призвояще дітей" під протекцією аббатів-місіонерів пресвятої і непорочної Діви Марії в Денґані, ірландське графство Оффалі. Після набуття повноліття Мартін Кегілл одружився на Френсіс Лоулесс, дівчині з дублінського району Ратмайнс, куди переїхала його родина.

Саме в цьому населенному пункті Мартін Кегілл разом з братами здійснив кілька квартирних крадіжок в кварталах Дубліна, де мешкали заможні громадяни. Йому також вдалось пограбувати сховище конфіскованої вогнепальної зброї в комісаріаті поліції. Після цього брати Кегілл зайнялися збройним розбоєм. До початку 1970-х рр. вони грабували інкасаторів. Тим часом у 1978 р. фірма "Dublin Corporation" вирішила знести багатоквартирні будинки, де мешкала родина Кегілл. В цей час Мартін відбував 4 роки позбавлення волі з відстрочкою виконання вироку. Він боровся через суди, щоб запобігти цьому руйнуванню. Після того як будинки все ж були знесені, Мартін Кегілл продовжував жити в наметі на тому ж місці. Нарешті, Бен Бріско, мер Дубліна, наніс візит в його намет і умовив його переїхати в новий будинок в більш престижному районі ірландської столиці.

Будучи найвідомішим злочинцем Ірландії, Мартіну Кегіллу вдавалося приховувати свою зовнішність від докучливої преси та інших сторонніх осіб. На людях він з'являвся в масці, капюшоні або прикривав обличчя рукою. Однак інших частин свого тіла він особливо не соромився і любив тролити журналістів та поліцейських, роздягаючись до нижньої білизни із зображеннями мультяшних героїв. Родина Кегілла також не могла не привертати уваги громадськості - адже Мартін проживав з двома жінками, які були рідними сестрами між собою, і мав від них в цілому 9 дітей!

Проте найгучніший злочин банди "Ґенерала" - це викрадення цінних полотен славетних художників Вермеєра, Рубенса, Ґойї та інших з приватної колекції на суму 30 млн. фунтів стерлінґів у 1986 р. Бандити скористалися ідеєю фільму "Як вкрасти мільйон" з Одрі Гепберн і кілька разів влаштувавши помилкову тривогу, домоглися відключення сигналізації. У поліції Дубліна була створена група спостереження під кодовою назвою "Загін Танго". Метою якої був постійний моніторинг діяльності членів банди Кегілла. Спостережний пункт був в сусідньому будинку від помешкання "Ґенерала". Але на початку 1990-х рр. над головою відомого дублінського грабіжника навис домоклов меч не правоохоронних органів, а ірландських бойовиків...

У середині серпня 1994 р. Мартін Кегілл у справах вийшов з власного будинку в середмісті Дубліна. Доїхавши до перехрестя Оксфорд-Роуд і Чарльстон-Роуд, він був кілька разів поранений в обличчя та зазнав поранень у верхню частину тулуба. Від великої кровотечі "Ґенерал" помер майже миттєво. Вбивця був озброєний револьвером "Magnum-357". А вже за кілька годин відповідальність за вбивство, взяла на себе "Ірландська Республіканська Армія", якій допомогли "Добровольчі сили Ольстера". Однак попри політичні заяви ірландських бойовиків, на сьогодні вбивство Мартіна Кегілла залишається нерозкритим.

 

© Павло КОВАЛЬОВ