Любов – це коли ти даруєш квіти...

В мене ще був час і я вийшов по квіти до маленького магазину за рогом. Там були дуже пахучі червоні троянди. Я сподівався залишити їх біля ліжка поки вона спить. Не помилився, вона ще ніжно спала. Дивне та безпорадне створіння, котре зовсім не бентежить те, що відбувається ззовні...

Ранкове небо вкрилось сірим покривалом хмар, так тривало вже декілька днів поспіль. Люди ходили з парасольками в очікуванні дощу, окрім мене, бо відчував цей дивний ритуал. Кожний ранок на протязі цих днів вищі сили прокидались та дивились на околишню природу та місто, та раз за разом вони бачать одну й ту саму картину. Їх ніхто не чекає, вони стали нікому не потрібні. Певно окрім кліру в храмах цього міста, які також бачать та відчувають зміну навколо. Пролунав грім, в той самий момент коли проходив біля ратуші на якому видно великий годинник за котрим зазвичай звіряю час та вирішую йти ще пішки чи їхати. Блискавка – грім – дощ. Все це трапилось майже одночасно, люди запорошили немов комахи тікаючи щоб не намокнути. Гроза це велика річ – алхімічна, поєднання двох річовин: води та вогню. Гроза є очищенням, і вже котрий день вона триває, нібито Бог хоче очистити це місто. Здавалося б, від чого...

Іноді, вдивляючись в обличчя перехожих, я бачив дивну палітру емоцій. Люди навкруги в перманентному пошуку щастя. Гроші, наркотики, розпуста. Бігборди про кредит під вигідні проценти з неживою посмішкою людини, певно навіть не з цієї країни. Щастя всього за 29,99 грн.! Щастя у соцмережі "Telegram" в анонімному каналі, та в закладці котру знайдеш під собором під час літургії. Щастя в пачці "Marlboro". Щастя в обіймах чужої людини на один вечір, чужий вечір. Щастя в перманентній втечі заради щастя. Щастя є? Це важко назвати навіть життям, не те щоб щастям. Хоча чи знають щось ці люди про життя? Певно що ні. Що може знати людина, яка не контролює свої водойми. Яка не може взяти за них відповідальність. Зрозуміло, що й чужі водойми вона забруднить.

В японській мові є термін "Мідзу сьобай" – торгівля водою, вираз який описує стосунки за гроші, стосунки на ніч. Кожна людина це водойма. І люди віддають себе за... за що? За відчуття щастя! Якого немає. Чи я теж нещасливий? Певно що так. Бо щастя для мене не криється в примарній насолоді. Щастя це момент. Іскра, яка спалахує і підпалює все навкруги, і ліс стає одним вогненним шаром, він все більше і більше, поки є кисень. Кисню немає - нема і щастя. Кисень це поцілунок, кисень це споглядання. Споглядання на ті рожеві щоки, на ті мармурові скелі. Це середземноморська сіль в твоїх легенях. Нема щасливого життя, є лише щастя в моменті. Посмішка дитини. Криштально чиста. Невинне дитя, незнане для цього світу. Воно щасливе. Христос казав: "Будьте як діти!". Згадав, дивлячись на готичний костел та чуючи молитву принесену вітром. Ось цей момент. Час зупиняється. Починається вічність.

Сидячи в поодинокому костелі ти не відчуваєш руху часу, храм поза часом, в іншому бутті. Навіть звуків немає. Є лише ти, твоє внутрішнє що рветься до самопізнання та вдосконалення, та щось більше, чи хтось, той хтось хто зупинив час. Коротка промова, сонце дивним чином пробивається через вітраж та вікна, освітлюючи храм. Тиша. І все здається таким дріб'язковим. Вічність. Певно саме так і проходить. Ти йдеш по вулиці і повертаєшся до ритму цього міста. До нього неможливо не повернутися, і ти відчуваєш це повернення. Це обтяжує. Дивишся в людські очі. Вони пусті. Ось там за рогом молодь, вона завжди радикальна. Дивишся їм в очі. Вони бентежні, але теж пусті. Вони теж шукачі щастя. Вони теж хочуть жити. Хочеш допомогти, наповнити очі світлом.А чи є сенс?

Питаю себе: "Як навчити людину щастя? Якщо вона не знає любові? А що є тоді любов?". Ти знаєш, що любов реакційна річ, токсична, як отруйний газ. Від нього ти задихаєшся і впадаєш в безсенсовий сон. Чи не так? – Ні, це не любов. Любов довготерпить, не заздрить, любов прощає. Любов це коли я приніс квіти, любов це коли я бачу як вона спить і що з нею все добре. Навіщо щось більше? Любов повинна мовчати!..

 

© Гліб ПАРФЬОНОВ