На узбіччі

Огріньський півострів. Шлях між мостами від Дніпра до Самари. Одні автівки цим шляхом летіли в місто, інші виривались з нього. Повітряні вихори за ними підіймали опалий лист із землі назустріч того, що падав з дерев. Над шляхом – танок осені. Серед цього дійства, в очікувані товариша, стояв біля автівки на узбіччі.

Навпроти мене, по ту сторону шляху, сидів у візку інвалід. Бачив його і раніше рухаючись цим шляхом, тут поряд пансіонат для таких людей. Тільки раніше проносився повз нього, всього пару раз зупинившись для того, щоб дати "копійчину" і нестись далі у вихор життя міста. Сьогодні у мене був деякий час і я його розглядав. Як важливо інколи зупинитись, щоб розгледіти, подумати, глянути на себе зі сторони.

Вихор міста призводить до величезної кількості зайвих рухів, непотрібних думок. Місто – це той майданчик, де в однім танку несамовитого темпу кружляють розум, праця, дурість, омана, лінь, хитрість, совість, бездушність, любов, ненависть... І кожне з них з посмішкою намагається виштовхнути інше за межі танцювального майданчика. Я тікав з міста. Тікав, щоб не бачити той танок. Зупинився на десяток хвилин, щоб передати товаришу папери та все. Все, далі на пару днів тиша, хутір, берег Дніпра зі своїми кручами в дубах і кленах, спокій думкам. Але це буде за годину, а в ці хвилини я дивився на людину в інвалідному візку по ту сторону шляху...

Це був чоловік приблизно мого віку. Він жадібним поглядом зустрічав і проводжав автівки, які виринали на шляху з-за дерев і неслись в місто. У місто, де в несамовитому темпі танка кружляють – розум, ідіотизм, праця, дурість, омана, лінь, хитрість, совість, бездушність, любов, ненависть... У місто, з котрого намагаюсь навіть за малої можливості втекти. Мавши Божу милість повернутись з фронту живим і неушкодженим, тікаю. А цей чоловік в інвалідному візку поринув би в те шалене життя не задумуючись.

- Доброго дня, дякую що дочекався. – Якось неочікувано підійшов товариш. Навіть не побачив як він зупинив на обочині свою автівку.

- Вітання.

- А ти що, як наче в паралельному світі?

- Дивлюсь на того пана в інвалідному візку.

- Хвилинку, я йому коштів віднесу, завтра свято.

- Неси, зайвими вони йому не будуть. Але мріє він зовсім про інше. Про те, чого ми з тобою все більше жахаємось.

Товариш глянув на мене, я дивився на людину по ту сторону дороги, людина проводжала поглядом автівки, що їхали у місто. Огріньський півострів. Осінь. Шлях. Життя.

 

© Юрко ФОМЕНКО