Іскра

В усьому винна іскра. Антон завжди знав, що без іскри не вийде нічого. Ні з бізнесом, ні з машиною, ні з жінкою. Тим паче – з жінкою. У роботі в нього все було окей. Іскрило дай боже. Міг собі дозволити щороку міняти авто, і Мальдіви міг. А от з жінками – як пороблено. Двічі був одружений і двічі розлучений. А все тому, що обох дружин брав заміж без іскри. А втретє навіть ця чортова іскра не допомогла.

Камілі було 40. Йому – 36. У неї – 16-річна донька, у нього – лише стара кішка, яку ще студентом підібрав на вулиці. Поряд з Камілою Антон відчував себе хлопчаком, мабуть, саме тому він і запав на неї – йому завжди здавалося, що власна матір його не любить, він навіть питав, чи не всиновлений він. Каміла була красива, успішна і жорстка, часом навіть жорстока. Вони познайомилися на якійсь вечірці, куди обох запросили ділові партнери. Коли Антон побачив її блакитні очі, які залишалися крижаними навіть тоді, коли фарбовані червоним губи розпливалися в начебто приязній усмішці, його тілом пройшов струм. Ось вона, іскра. Підійшов сам, познайомився. Вона розглядала його здивовано й водночас зацікавлено, як ентомолог рідкісну комаху. Одразу дала зрозуміти, що грати разом вони будуть лише за її правилами. І він погодився.

Через місяць після знайомства Антон зробив Камілі пропозицію. Відвіз кішку назад до матері, замкнув свою квартиру і переїхав до Каміли. І до Лізи. Ліза – Камілина донька. Зовні повна її протилежність, та за характером – копія. Як і матір, Ліза завжди добивалася всього, чого хотіла. За всяку ціну. Вперше переступивши поріг квартири Каміли разом із валізою з речами, Антон нервувався. Дуже хотілося курити, але кохана твердо сказала, що не дозволить тут диміти. Найбільше його хвилювало, як поставиться до нього Ліза. Боявся, що коли та сприйме майбутнього вітчима в штики, Каміла порве з ним – вона вже не раз говорила, що доньчині спокій та щастя для неї найважливіші. Але Ліза, на диво, виявилась дуже чемною й милою дівчинкою. Ніякого тобі підліткового бунтарства й нонконформізму. Дитина – хоч до рани прикладай. Антон зітхнув із полегшенням, та все ж його не покидала думка, що мала просто прикидається. Іноді він помічав, як Ліза на нього дивиться. Та, перш ніж він встигав якось зафіксувати та охарактеризувати цей погляд у своїй голові, вона швидко відводила очі, і він думав: здалося.

Через два місяці після весілля Каміла полетіла у Штати на два тижні. Без Лізи. І без Антона. Вони залишилися удвох. Усю ніч після того, як попрощався з дружиною в аеропорту, Антон вертівся у ліжку, як грішник у пекельному казані. Якесь невисловлене хвилювання не давало йому спокою. Заснув під ранок, під акомпанемент гуркоту сміттєвих баків та крики водія сміттєвоза. За звичкою, повертаючись на інший бік, пошукав рукою Камілу. І обійняв чиєсь тепле голе тіло. Умить прокинувшись, скотився з ліжка. На місці Каміли лежала її донька.

- Ти що тут р-о-о-о-биш? – Антон з переляку знову почав заїкатися як у дитинстві.

- До тебе прийшла, мені холодно,  усміхнулася Ліза. – Мами немає, тебе теж нікому зігріти.

- Ти здуріла? – він гарячково думав, як правильно себе повести в цій дурнуватій ситуації. 

Ліза зітхнула, закотила очі під лоба і зручніше обіперлася на подушку, навіть не намагаючись прикритися. Антон втупив очі у краєчок простирадла, а вона продовжила тоном, яким дорослі говорять з дітьми.

- Послухай, тату,  вона гмикнула,  ти ж не маленький. Я вже теж. Тобі подобається моя мама, а мені подобаєшся ти. Чому б нам не потішити одне одного, поки її немає?

- Вдягнися й вийди зі спальні,  він уже опанував себе і накинув на неї ковдру,  а то...

- А то що? Мамі розкажеш? А я розкажу зовсім іншу версію. Як думаєш, кому вона повірить?

Антон одним рухом згріб зі стільця речі й вискочив з кімнати. У спину його вдарив Лізин сміх. Весь день він тинявся містом від бару до бару і думав, що робити далі. Увечері подзвонила Каміла. Сказала, що Лізі страшно вдома самій, і взагалі куди це він запропастився у вихідний. Антон відповів, що мав кілька важливих зустрічей. Про вранішній випадок він змовчав. Все ж таки не телефонна розмова. Повернувся додому. Ліза пурхала квартирою в коротенькій спідничці та напівпрозорій майці, проте його не зачіпала. Антон швидко перекусив на кухні і сховався у спальні – від гріха подалі. Засинав пізно і важко. А коли прокинувся, знову побачив поряд оголене Лізине тіло.

Час тягнувся надзвичайно повільно. Антон майже не спав уночі, напружено чекаючи, коли прийде Ліза. Вона прослизала у спальню під ранок, і він одразу ж схоплювався, натягував у коридорі штани та сорочку, та їхав у офіс, щоб нарешті зачинитися в кабінеті й трохи поспати. Все це нагадувало якусь гру на виживання, і він у ній відверто програвав. Кілька разів він робив спроби поговорити з донькою дружини, але та дуркувала, округлювала очі, прикушувала рівними білими зубами наманікюрений пальчик і питала: «Невже ти хочеш, щоб я все розповіла мамі?». Антон психував і гримав дверима, але ближче до опівночі завжди повертався – Каміла перевіряла, де він проводить ночі.

Зустрічати Камілу в аеропорту Ліза не поїхала. Послалась на те, що не хоче пропускати школу, мовляв, увечері все одно побачаться. Антон похолов: точно ця маленька сука щось замислила. Він обіймав Камілу – вперше після такої довгої розлуки, подарував їй холодні білі тюльпани, які вона так любила, але мозок свердлила єдина думка: що Ліза втне увечері. Може, поговорити з Камілою першим? Випередити ту малу заразу, переконати, що все, що розповість Ліза – вигадки, її хворобливі фантазії, яким він не дозволив утілитися в життя. Але хто б не сказав про це першим – Антон чи сама Ліза, кінець буде один – разом вони жити вже не зможуть, занадто близькими були стосунки між Камілою та донькою, занадто мало пережитого пов’язувало Камілу з Антоном. Він вирішив мовчати і сподіватися, що мале стерво зробить те саме. Ліза повернулася, коли вони вечеряли.

- Привіт, ма, як поїздка? – вона обійняла ззаду за плечі Камілу, яка сиділа за столом, притислася щокою до її щоки.

- Не так добре, як минулі рази, дуже скучала за вами обома, – Каміла ніжно погладила доньчину голову. – Як ви тут, билися чи мирилися без мене?

Антон застиг із бокалом вина у руці, як соляний стовп. Під пахвами раптово стало вогко, на лобі виступили дрібні бісеринки поту. «Кажи вже хоч щось! Ну!».

- Та, тут таке... Мабуть, треба було тобі одразу про це розповісти, але я боялась...  Ліза зробила паузу і виразно поглянула на Антона. 

- Та що вже, кажи? – Каміла розвернулась до доньки корпусом, брови зведені в стурбовану риску.

Антон швидким рухом влив до рота вино. «Ну!».

- Я брала твою машину і трохи пошкодила крило. 

- Ти здуріла?! Хто тобі дозволив? А якби з тобою щось сталося, а якби тебе копи зупинили? – Каміла аж забула про існування чоловіка. Розчервонівшись та емоційно розмахуючи руками, вона вихлюпувала на доньку хвилі свого гніву.

Антон узяв відкорковане вино й почав пожадливо пити прямо з пляшки. Він пішов від Каміли перед Новим роком. Ліза, хоч того разу й не розповіла нічого матері, продовжувала його дражнити. За вечерею завжди намагалася сісти поряд з Антоном і під столом клала руку йому на стегно, складала губи як для поцілунку, стоячи за спиною у Каміли, чи грайливо піднімала двома пальчиками спідничку. Колись ця бомба сповільненої дії мала вибухнути, і жити в постійному очікуванні було нестерпно. Іскра не змогла врятувати його третій шлюб.

Він сидів у машині з вимкненим двигуном біля ТРЦ, що миготів святковими вогнями, і курив, випускаючи дим прямо в салон. Новорічна метушня накочувалася на авто, а він все затягувався і думав: чи справді Ліза на нього запала, чи просто таким чином хотіла вижити зі свого затишного світу? Наряд чи він колись про це дізнається. За крок від нього зупинилася компанія підлітків. Новорічні санта-клаусівські шапки, пиво в руках, загучний сміх пополам із матюками. Один із них кинув порожню пляшку на асфальт і зафутболив з носака Антону під машину.

- Гей, пацани! Удома в себе будете смітити, ясно? Відійшли від машини! – прикрикнув на них Антон через опущене скло. 

- Ти чо такий борзий, дядя? – озвався хтось із них, і вся компанія голосно зареготала, проте відійшла – Антон бачив їх лише у дзеркало.

Він похитав головою і дістав із пачки чергову сигарету, знову збираючись поринути в парубоцькі страждання. Тільки клацнув запальничкою, як перед вікном виникла темна фігура.

- Не будь такий злий, дядя. З Новим роком тебе! 

Антон лише встиг повернути голову, щоб помітити іскру, яка влетіла у вікно й упала на зіпер його джинсів.  Наступної секунди вона вибухнула... 

 

© Юлія ІЛЮХА