Одяг, народжений вуличними стінами

Міські стіни віддавна слугували майданчиком для маніфестації актуальних ідей та хвилюючої проблематики в межах соціуму. Розміщуючи на їхніх площах графіті, урбаністичні істоти провадили популяризацію важливих на їх думку значень та сенсів...

Найагресивніша колонізація екстер'єрної території будинків, за визначенням, притаманна сучасним міським субкультурам. Кожна з них, апелюючи до сомнамбулічного соціуму "пересічних громадян", мала на меті гостротою кинутих гасел пробудити суспільство. Втім, завдяки низці політичних подій (про які екстремальні субкультури раніше могли лише мріяти) народ таки пробудився. На вигляді міських фасадів це позначилось помітним приростом графіті політичного характеру.

В згаданому жанрі вигадливість та креативність мандрівних майстрів графіті перевершила усі очікувані межі. З огляду на масштаби цього явища, будь-яке замовчування чи то непомічання настінних композицій буде несправедливим. Найефективнішим переспівом та увічненням культурного феномену графіті виявилася б трансплантація настінних зображень на зовнішній вигляд одягу. Так народився б новий напрямок в межах міської субкультурної моди. Умовно його можна було б назвати якимсь "Стріт-Арт-Текстилем" (або волл-текстилем) і функціонально звести до альтернативного напрямку популяризації політичних чи соціальних ідей.

Головна концепція напрямку вкладалася б у намагання використати настінні графіті як цінний творчий матеріал для розробки нових зразків тематичного субкультурного одягу. Оздоблювальна складова в такому одязі повинна бути зведена до мінімуму, та й зрештою, має бути витіснена наслідувальною технікою. Тобто вигляд окремих зразків і моделей має визначатися не рішенням дизайнера з затишної арт-студії ̶ натомість провокативними настінними графіті. Людина, яка віддає перевагу такому одягу повинна відчувати те, що вона увібралась не у вихолощене рішення дизайнера, а у стіни будинків, на яких розквітнули графіті. Саме тому його не можливо уявити без мінімалізму і лаконічності смислової складової, а ще без емоційної гостроти та радикалізму...

 

© Дмитро САВЧЕНКО