Наодинці з місяцем

Сезон відпусток — захопливий час, за яким, однак, ховається чимало небезпек. Перша з них полягає у тому, що ти ніколи не знаєш, чи буде у місці твого призначення правильний відпочинок. Для чоловіків — це, у першу чергу, якісний алкогольний напій. Але глобальна туристична індустрія рухає все великі й великі маси несвідомих туристів, що позначається на падінні якості пропозицій у центрах відпочинку. Що ж робити тим, хто звик до комфортабельних умов? — Звісно, що залишається завбачливо пакувати все необхідне з собою і самотужки їхати туди, де ще не став чоботом невідомий солдат туристичної армії.
Власне, як кажуть, хочеш зробити щось ідеальне, працюй над цим самотужки. Не довго думаючи над тим, у якій заморській країні я б хотів провести час із келихом духмяного віскі, забувши про буденність, зібрав речі й гайнув на узбережжя Чорного моря. Старі люди кажуть, що саме тут зберігся дух Дикого Степу, яким колись мандрували по скарби та голови ворогів запорожці. Звісно, що тоді замість шотландського віскі у побуті була горілка, зроблена власноруч шинкарем чи якимось селянином, який мав зиск від спаювання доблесного степового лицарства України. Так якби там не було, але з тих часів і донині українці так і не навчилися правилам вживання спиртних напоїв, дається взнаки кількасотрічна московська окупація з варварським звичаєм вселюдного п'янства до напівсмерті...
Однак наша байка не про те. Залишимо історичні суперечки фахівцям! Потяг довіз мене до Одеси, звідки до Буджацького берега мав доїжджати кількома маршрутками. Похмурі тіні роботяг та офісного планктону вже заполонили пляжі Затоки, тож вільною залишався берег Дністровського лиману. Саме на його південних скелястих схилах розташувалась Аккерманська фортеця. Колись усамітнене місце тепер стало Меккою для туристів. Ночівлю собі шукати не став, адже у наплічнику був стандартний туристичний намет з усім необхідним приладдям. На додачу до всього, я прагнув бути як та фортеця, усамітненим одинаком, який насичує своє нутро подихом віковічного степу та ароматним скотчем з острова Скай.
Спекотна погода за час подорожі зробила свою справу — десятирічний "Talisker" із самогонки перетворився на розкішний солонуватий солодовий напій з перчинкою, на задньому фоні якого були відчутні духмяні трави. Наливши у келих віскі, стигле зерно ячменю розгорнулося справжньою веселкою ароматів, а морський бриз прикрасив його відтінками йоду і далеким подихом туману. Денна спека поступово здавав свої позиції вечірній прохолоді, яка сунула з Заходу. І в цей самий час я відчув, що не залежу від турбот навколишніх людей, котрі наче червоні солдатики, сплутавши кору дерева з морським узбережжям, обліпили собою довколишні пляжі.
Насолода прийшла з сутінками. Ніхто не заважав сидіти на скелястому схилі й зачаровано дивитись на стародавні мури фортеці. Посмак віскі став справжнім букетом з тропічних фруктів, які досвідчений майстер купажу заздалегідь прикрасив легким димом і морською сіллю. У цей момент я зрозумів, що на мене спокусливо дивиться великий блідий місяць. Спраглий до розмов і п'янкого весілля він хотів поділитися своїми думками про далеку Землю, яку кохає не одну тисячу років, але яка залишається далекою принадою його взору. Йому не вистачало співрозмовника, який, навіть під градусом, вислухає його віковічну сповідь про сум, біль і нероздільне кохання.
Я слухав розповідь Місяця і пригадав, як кілька днів тому у Києві познайомився з чарівною рудою панянкою. Наші очі зустрілися випадково, а виявилося, що назавжди. Я допив віскі, закоркував пляшку і вирішив не спати, а всю ніч теревенити з про кохання з Місяцем. Нам обом треба було сповідатись, адже стріла Амура завдала по нас нищівного удару. Я розказав про руду мавку, якою не міг намилуватись, але яка мала квиток в інше місто. Дивно, чомусь я не зупинив її й дав поїхати. Може нам призначено бути разом на відстані? Але якби там не було, вона — не сон, а справжнісінька жінка, стан якої я палко бажаю обіймати...
З першими променями Сонця ми попрощалися з Місяцем. І я подумав, що наші з ним глибинні бажання, які трохи межують зі збоченням, мають лишитись на дні допитого келиха з віскі. Я проводжав такого близького і водночас далекого мені співрозмовника, ніби він був моїм другом все життя. П'янка сповідь розв'язала нам язики, тож можна було більше не мати сумнівів — хтось із нас двох ризикне і нарешті розкаже про свої почуття, які розривають серце. Я ліг спати трохи під градусом і хотів одного — обійняти уві сні свою руду обраницю. Розпочинався новий день, який мав відкрити нову сторінку мого життя.
 
© Данило КАТРАНИК