Меч у пні

Прибув якось, у давнину, ще за часів вікінгів, на ярмарок до якогось шведського міста молодий купець. Завзятий був парубок, а оскільки торгівля була в ті часи справою ризикованою, то й зброєю володів нівроку. Піратством молодик теж не гребував, а тому, і ватагу мав таких самих відчайдушних молодиків-вікінгів...

Тож, прибув він у містечко. Аж там тінґ відбувається, пішов послухати, які новини у світі та дізнатися які порядки у цій частині Свеаланду. Дивиться, просто серед площі стоїть здоровенний пень і встромлено у нього меч. Підходить молодик до старого сивобородого вікінга, який сидів собі на камені і питає:

- Вітаю, шановний, — чемний був молодик, бо мало що, може у діда синок чи онук, а може й сам дід ще може розвалити противника мечем чи сокирою від плеча до пояса, — а чи не скажете Ви, що то за меч у пеньку?

- Чого ж не сказати? — примружив насмішкувато око дід, — Це меч конунґа. Він, коли пішов від нас, встромив цього меча у пень. Тепер кожен, хто забажає бути конунґом, має витягнути меча з пня, стати на пень і сказати: «Тепер я ваш конунґ, люде!».

- О! Який цікавий звичай! І що дає цей титул?

- Конунґ наш житиме у палаці. У нього буде свій хірд, всі, від останнього треля до найважнішого ярла, коритимуться йому і платитимуть данину, яку він скаже.

- Будь-яку данину?

- Істино так, всі люди, звідси і на чотири дні ходу найпрудкіщого дракакра в обидва боки вздовж узбережжя!

- Отакої! І я можу?!

- Чому б ні? Звісно, можеш!

Зрадів молодий вікінг своєму щастю. Рушив до конунгового меча, перетнув площу під цікаві погляди натовпу присутніх, і вже простягнув було до нього руку, вже торкнувся срібного руків‘я, аж тут сяйнула йому в голові дивна думка. Не взяв він меча повернувся до діда, який продовжував насмішкувато дивитися на нього, і спитав:

- Шановний, а коли покинув вас ваш конунґ.

- Та вже років так із п‘ять

- І що? Так ніхто й не взяв меча?

- Так ніхто і не взяв!

- Може тут якась ще хитрість є чи умова?

- Добру голову дав тобі Одін, — відказав старий сміючись, — Так! Є умова! Як тільки ти виймеш меча з пня і скажеш: «Тепер я ваш конунґ, люде!», єдиною твоєю задачею стане вижити, бо кожен, хто зараз стоїть на цій площі, намагатиметься тебе вбити, ніхто з наших людей добровільно коритися не стане!

- Але ж попередній зміг!

- Так! Зміг! Але то був великий воїн! Ти такий, як він? Якщо ні, не займай меча.

 

© Вальґрім ВАЛЬҐРІМСОН і Ярема ГАЛАЙДА