Важлива розмова

Одне з передмість Дніпра. Там в приватному будиночку мешкає з родиною мій товариш. Одного дня ранок був як ранок. Усі новини прилетіли ще вчора і до вечора були усвідомлені та проаналізовані. Ранкові думки крокували вже сьогоднішнім днем...

У батьків попереду праця, а у сина заняття в університеті. Другий курс не з легких. І усі справи покотились би того дня по задуманим планам, та сталась неочікувана подія. Йдучи на заняття, син затримався на мить біля дверей, промовивши батькам: "Ввечері я вам скажу щось дуже серйозне". Син пішов, а тато і мама шоковані мовчки дивились один на одного... Ця фраза закреслила усі плани того дня. Не скажу, що перше повернулось до батьків, тяма чи мова. Можливо навіть одночасно, але не відразу.

Найперше, що прийшло на розум — у нас буде онук або ж онучка. План на день був переписаний миттєво. Проаналізована в радіусі досяжності наявність незаміжніх дівчат. Досліджена порядність сімей в декількох поколіннях, у кого дівчата на видані. Уявно складена мапа, в яких напрямках син ввечері ходив на гуляння. Допитані бабусі на своїй і сусідській вулиці на предмет баченого і почутого. Шалений темп. До обіду в голові панували думки — "Хто вона?", "Чи порядна?", "Чи батьки порядні?"... Та Бог з тими батьками, коли б дівчина була тільки не вертихвостка, а нормальма.

Але десь ближче до обіду почала з'являтись ще одна думка. Вона все активніше витісняла інші — "онук, а може онучка". І вже якось акцент змінявся в більш позитивну сторону. Думки заспокоювали переживання — "Другий курс, ну нічого, якби жили разом", "Встигнемо весілля зіграти чи вже потім?", "Все ж таки, хто вона?", "Отакої! Вже дід і баба", "Онук чи онучка"... Під вечір вони готові були до нового покоління у їх роду.

Вечір. На дивані сиділи тато і мама, тримаючись за руки. Напроти них сидів син розглядаючи збентежених батьків. Бесіду розпочав батько.

- Синку, що ти хотів нам сказати?

- Розумієте, навесні мені подарували електронну сигарету. І я її палю.

- Електронна сигарета — то таке. Що ти хотів дуже серйозне нам сказати?

- Оце і хотів сказати.

...На дивані сиділи тато і мама, котрі за сьогодні пережили не абияке життя. В їх очах був розпач, написаний словосполученням у формі запиту: "А якже онук?"...

P.S. Історія ця реальна і мала місце в житті.

 

© Юрко ФОМЕНКО