Птаха війни

Птаха війни, вона над моєю хатою в Діброві літає на Схід і повертається на Кодак. В уяві, замість звуку її двигуна я чую стогін поранених, голоси лікарів і тиху молитву пілота. Серце обливається кров'ю, а ці птахи літають по двоє і по троє в зграї...

Вони мігрують кожного дня зі Сходу на Захід до нашого міста. А потім у зворотньому напрямку. Страшно стає, коли приїздиш на Схід, туди, де ці залізні птахи беруть "вантаж 300", проте стає страшніше в нашому місті...

Летять швидкі з летовища містом. Летять крізь шансон з матами й галіму попсу країни окупанта, феєрверки свят і гомін народних гулянь. Летять до лікарні, де чекаючи їх моляться люди в білих халатах.

Здається, що величезна кількість населення живе в паралельному світі. І над тим світом не літають ці птахи. Місто стає мені чуже, для нього я теж чужий і воно виштовхує мене.

Ввечері телеканали розкажуть про скандали й світське життя, поллють брудом на останні світлі п'ятна, включать шансон з матами та шлак з країни-окупанта. У новинах сухо зачитають коротке звернення з фронту і швидко переключаться на "джинсу" або шоу, де ментальні негромадяни країни боротимуться з ментальними громадянами країни.

Такий нині світ. Боже! Врятуй тих, кого понесла птаха на Кодак!..

 

© Юрко ФОМЕНКО