Книги з присмаком кави

Він затримувався на нашу зустріч. Я ж неспішно розтягувала келих сухого білого вина, знайомлячись із першими сторінками щойно купленої книги. А це дуже хвилюючий момент — чи пробудемо найближчі кілька днів у воєдиному сплетінні з автором чи ні.

Зустріч минула швидко без грандіозностей. У розмові я згадала про свою любов до побутових традицій або ж ритуалів. Наприклад, ось на цій вулиці, у цій кав’ярні на розі вулиць Гончара та Ярославого Валу працював, а може досі працює, симпатичний бариста і після роботи, коли мені було сумно, я заходила до нього на каву. Чи він дійсно був гарним  не пригадаю, як і рис його лиця. Але бариста мав настільки приємну енергетику і вишукану українську мову, що подальші хвилини тримання зробленої ним кави у руках, приносило неймовірну насолоду.

Але це був невдалий приклад. Все ж кав’ярня і бариста, то не був ритуалом, а радше запасним варіантом урізноманітнення буднів і підняття настрою. За два роки я зайшла до цього закладу від сили десять разів. Побутові традиції або ж ритуали  це доріжка, яку ти обираєш для щоденного проходження на роботу, це будинок, на який ти завжди звертаєш увагу, коли йдеш цим шляхом. Ритуал щоденний — це випити кави і з'їсти омлет вранці, виконання якого гарантує тобі принаймні думку про те, що день буде вдалим.

Святим є похід до книгарні перед відпусткою. А перед тим  довгі розмови з тим, хто за своє життя прочитав більше. Що ти порадиш цього разу? І обговорення книги, вибір потрібної під настрій, колір, із потрібними містами, тої чи іншої національності авторами  усе грає роль. Бо взяти путівку, визначитися з готелем, зловити квиток  то дрібниці, а ось обрати свій літературний супровід  це спроектувати якість власного відпочинку наперед.

Так ось. Я люблю побутові традиції й мені подобається щоранку вітатися у кав’ярні із знайомими баристами. Це не означає, що в один з днів, захотівши змін, не піду до сусідів. Ні, я піду для того, аби підтвердити певність у тому, що кава у мною обраній кав’ярні найкраща. Або ж прикипіти до чогось іншого, адже постійність має дві сторони медалі: вона набридає, а з іншого  розкриває нові сутності, глибші як із смаком кави.

Я йшла на електричку до Боярки з думкою, що є голодною. Вже уявляла, як сосиски з моєї торбинки ляжуть на сковорідку і зготуються з омлетом. Хто спілкується зі мною давно, той знає, що це блюдо можу їсти у будь-яку пору і воно не набридає. Тамує голод і приносить задоволення  безпрограшний варіант. Уже в електричці я зрозуміла, що із новим автором та книгою у нас зав’язалася стосунки.

І півгодини минули надто швидко і наступна станція була Боярка. Голод кудись зник і хотілося їхати із книгою далі. Я вмію читати на ходу. Чомусь люди думають, що тільки дивлячись у телефон можна крокувати тротуаром. Ні, але от із книгою теж доволі легко ходити, особливо знаною дорогою!

Але на вулиці було темно. Текст сторінок неможливо розгледіти, тому вийшовши з електрички, не ховала книги. Я крокувала до кав’ярні, що біля станції, аби виграти ще кілька хвилин читання поки мені готують каву. Я так хотіла цієї вечірньої кави й коли зробила перший ковток  її смак полонив мене. Це була неймовірна насолода і я, сховавши книгу у торбинку, покрокувала додому!

На півдорозі, коли до смаку кави звикла, і вона не здавалася такою неймовірною, я дістала телефон і почала писати цей текст. Пару годин із життя Мамайки... Але я була щаслива у всіх сенсах: з розмов і роздумів. Легкість, а ще  гармонія. Хотілося розтягнути цю мить на невизначений термін.

Я переступила поріг дому напоєна спокоєм, маючи приємний присмак кави. Він ще трохи панував у мене на язиці. Якщо би когось поцілувала, то йому було би приємно. Від мене пахло радістю та кавовими зернами... Так минув ще один день.

 

© Марі МАМАЙКА