Герої чужих війн

Герої "чужих війн" – це ми. І не важливо на чиїй землі. Кров наша, а війна чужа. Ми не подумавши хапаємось за збою, біжимо, а хтось в цей час вже забирає нашу перемогу. Нас підбадьорюють: "Навіщо думати?", "Вперед!", "Усі герої!", "Нам пращури заповідали…" - Досить!Зупинимося. Щось тут не так!?

В наших краях батько ніколи не мріяв передати сину шаблю як основний засіб існування. І тим більше не мріяв, щоб він жив за рахунок її застосування. Шабля- то вже як засіб безвихідності. Насправді батько мріяв дати сину книжку (освіту). Щоб син його був розумніший за ворогів. І за допомогою тієї книжки вмів відвести від себе зброю ворога і звести ворогів між собою. Багато сил витрачено ідеологами, щоб змінити цю прописну істину поколінь в головах наступних поколінь.
Описана нескінченна кількість військових подвигів, битв і цілих кампаній. Результати поразок, перемог, втрати перемог розібрані по кісточкам. Знайдені винуватці і на них повішені всі собаки. Знайдені герої і на них теж багато чого повішено. От тільки, як правило, забули продумати, що далі і для чого. Амбіції, незнання і небажання множили на нуль найкращі здобуття і приносили перемогу до ніг недругам.
З екранів і сторінок влітає у свідомість: "Калину поламали, коровай надкусили". Це не наша ідеологія, хтось навмисне нав’язує, а ми її сприймаємо. Тому, що вчили книги своїх брахманів не за текстами оригіналів , а за коментарями недругів. Як результат- шукаємо друзів з поради недругів, а не за власним розсудом, стрічаємося у часі самі з собою. Самі з собою воюємо через десятиліття.
На древнім кромлеху серед десятків каменів можна знайти один теплий і один холодний. Ці камені примушують порушить ритм ходи і біля них замислитись, у повній тиші, коли нема чужих пояснень , поглянути на себе через час в майбутнє...

 

© Юрко ФОМЕНКО