Час п’яної вишні

Ще вчора вона була спіла, а сьогодні вже п’яна. Вишневе полум’я ягід потемніло і стало хмільним. В останні степові запахи квітучого степу вплітається солом’яний дух пшениці та гіркий полину.

Я не уявляю скільки коштуватиме парфум, котрий матиме усі ці аромати разом. Цей час п’яної вишні можливо є трішки містичним. Він доволі короткий, всього 5-10 днів, але у нім можуть зустрітися ще квітучі липи та вискочка-сонях, який вирішив випередити усіх своїх родичів.

А деякі сеньорити-акації красуються своїм цвітом поряд із першими дикими абрикосами. Це час неочікуваних зустрічей у степу. А що той степ?! На високих сухих верхівках дерев орли. Їх погляди в пшеничні поля.

Там вітер грається колосками. Там комбайни обкошують краями пшеничні лани. Вже завтра орли стануть супутниками цих комбайнів, споглядаючи з висоти за свіжоскошеною загінкою в надії на здобич.

Жнива. Раніше, ще пару десятків років тому, відсвяткувавши Івана Купала йшли в поле жнивувати. Тепер на Івана Купала справляємо обжинки... Здається, ми зі степом вже живемо за різними календарями.

Час п’яної вишні-то час мандрівників у степу і часі. Сьогодні, на степовій дорозі, несподівано перед автівкою з’явився ворон. Більш як кілометр він вів мене до скіфської могили, підстриженої косарями ніби козак під макітру. Її чуприна уквітчана васильками та диким льоном, всіляким степовим цвітом і червоним маком.

Степ. Час п’яної вишні... Ворон. Він з’явився перед автівкою тільки я рушив у зворотній шлях і вів мене до того ж місця, де зустрів.

P.S. Про ворона не жарт. Я не можу це пояснити. Але так є, доволі часто на цьому шляху до кургану супроводжує ворон або декілька воронів. І також супроводжують на зворотному шляху. В цих степах я з початку 1990-х і так буває доволі часто при русі тим шляхом як і того дня.

 

© Юрій ФОМЕНКО