Вільні думки

Прохолодна зала, оточена знадвору спекотним літом, що намагається увірватися крізь вікна і здолати кондиціонер. Чергова нарада, дуже схожа на засідання партгоспактиву кінця ХХ ст. З півсотні людей зручно розсілися, готуючись слухати наступного оратора. Це був економіст зі столиці.

Молодий, стрункий, стильно вдягнений чоловік з гарно поставленим голосом, сухою діловою мовою зачитав тему і почав свій виступ: «Підвищення науково-економічної обґрунтованості планів і прогнозів. Це досягається здійсненням докладного ретроспективного аналізу господарської діяльності регіону...». Він говорив про область і про країну. Про місце області в масштабах країни. Я намагався слухати.

Певний час окремі вислови ще досягали моєї свідомості: «З метою розкриття найважливіших тенденцій і проблем у розвитку...», «Державне управління є складовою політичного управління...», «Масштаби розвитку регіону...». Лектор говорив, а я все далі і далі був від теми. Підпер рукою голову, щось писав підсвідомо своє, наче у відповідь на почуті основні тези: «Економічна програма нашої держави – вічна криза!». Це зручно. Можна не підвищувати зарплати і пенсії. Можна закривати школи. Можна продавати за безцінь державні підприємства та ресурси. Вічна криза – то манна небесна для влади. Головне, утримувати силовий апарат, щоби хто, бува, не зневірився у кризі.
Така кількість бюджетників потрібна не для ефективного управління в державі та нормального її існування. Вона потрібна для збереження влади, тобто проведення виборів на користь існуючої влади. Будь-який крок у просуваннях реформ зумовлюватиме десятки, як не сотні тисяч звільнених держслужбовців. А тоді недосяжна мета у повище написаному пункті.
Все рідше можна зустріти фахівців на чиновних посадах в господарстві, керівників комунальних підприємств, державних, та й інших форм власності. З кожним роком все більше й більше відставників, як правило, з органів. А кожен управлінець діє за виробленими рефлексами та навичками. От і «маємо те, що маємо», замість планування та розвитку галузі...
Влада любить "інфраструктурні проекти". Назва красива. І не весь народ розуміє. В житті – це західний кредит, витрачений на комунальне господарство. В результаті заміну труб не перевірити, а лічильники ті, хто видають, самі ж і ревізують. Одним словом, при вимозі повернути кредит, звучить фраза: «Захід вимає підвищити тарифи на комунальні потреби і послуги...».
Насправді, основний ворог держави в Україні не Росія, не НАТО, не США і не країни Сходу. Ворог – власна розумна молодь. Вона весь час намагається змінити сутність взаємовідносин державного апарату і громадян, закладену ще Російською імперією. Тому частині молоді доводиться їхати з країни, а частині – пристосовуватись.
Війну виграти можна не кількістю вбитих людей і знищеної техніки. Війну можна виграти арештом рахунків і майна. Зупинкою ввезення харчів...
«Які будуть запитання до доповідача?» – металево гримнув голос модератора. Дехто запитував, дехто збирав речі. А я читав запис у своєму зошиті, не дуже розуміючи звідки все взялося...

 

© Юрко ФОМЕНКО