День довкілля

«Дерево прийшло до світла ночі,
дерево зросло до вітру,
дерево зорю ловило...
Дерево ставало небом».
Іван Сокульський

1. Середина 1800-х рр., Єлисаветград. (Збережено мову оригіналу! - приміт. Авт.).

Генерал Сакен очень любил, или показывал, что любит хозяйство и в особенности стремление к разведению лесов и посадке деревьев. Конечно, все подчиненные это знали и старались угодить ему в этом. Вот, едет однажды Сакен по волостям. Приезжает в одну и видит, что на улице селения рассажены небольшие деревца тополей и укреплены трехугольными подставочками, окрашенными зеленою краскою.
- Ах, боже мой! Как это хорошо! Где волостной командир?
- В поле, - отвечает ему первый попавшийся поселянин.
- Скажи, любезный, давно посажены эти деревца?
- Нет, недавно, только перед приездом вашего высокопревосходительства.
- И скажи, любезный, примутся они?
- Примутся, ваше высокопревосходительство.
- Все примутся?
- Все примутся!
- И скоро, думаете, примутся?
- Скоро... Вот, как выедете из селений, то дня через два все и уберутся...
-Как уберутся? - Пробует деревца, а они все при малейшем усилии вынимаются, как посаженные на несколько дней, без корней, только для показу, для обмана, в виду ожидавшегося приезда генерала Сакена. Что было последствием этого - легко предугадать!
(Зі спогадів Достоєвського Андрія Михайловича - приміт. Авт.)
2. День довкілля через півтора століття. Кіровоград.
З приходом весни оживає все в навколишньому світі. Починає дзвеніти струмок, розповідаючи свої зимові сни мурашнику, що виріс біля нього. Проростає трава, перетворює темну землю на килим пишно-зеленого кольору. Повертаються птахи з вирію і з завзяттям лаштують собі гнізда, співають пісень. Подекуди оживають працівники комунального господарства. Вони метушаться по зеленому килиму, збирають папір, склянки, поліетилен і різне сміття, яке викинули їх земляки.
В цій метушні настає весняне свято всього людського племені - День Довкілля. За день до нього їдуть автомашини до лісорозсадника, розживаються молодими деревцями. А в саме свято, з самого ранку з усіх установ, як вранці мурашки з мурашника, виповзають назовні службовці. З завзятістю і наполегливістю риють ямки, позують з вставленими в ті ямки саджанцями перед фотокореспондентом газети. Після максимум години наполегливої праці вже розкладена у молодому гайку скатертина, на якій красуються харчі і щось міцне. "За довкілля!", "За чисте повітря нашого міста! ", "Хай шумлять гаї, посаджені нами!" - лунають один за другим тости...
Після цих тостів залишаються деревця один на один з життям. Як писав Дарвін, відчувають безпосередньо на своїй долі природний добір. Проходять якось миттєво весняні дощі, вступає в свої права літо. Земля стає сухою, повітря жарким, а сонце спекотним. Берізки і дубки, горобини та липки, згортаючи молоді листочки дивляться на установи, де за вікнами сидять люди, ті що їх саджали. Сидять під кондиціонерами і не переймаються їх долею. Читають рецепти, як схуднути, не вилазячи із-за столу. Сумно рахують калорії в з'їденому і дивляться у вікно. А деревця з останньою надією дивляться в ті вікна з другої сторони і помирають стоячи.
Якби хоч тисяча саджанців виживала за рік, а висаджують в декілька раз більше, то за останні п'ять років були б гаї з птахами і тінистими алеями, з чистим повітрям.
Можливо нам і не цікава доля тих саджанців. Для їх подальшого життя бюджету не передбачено. А вся любов до зелених насаджень міста то тільки слова з трибун, промови з піднятим келихом на День Довкілля. Статті і фото партійних лідерів і владних людей в пресі. Доцільно б перенести це свято по відтворенню навколишнього середовища на осінь. Тоді природа поливатиме сама деревця допомагаючи їм зачепитись за життя. А по весні зробити День Чистої Вулиці. Навіщо ж на вірну загибель садити саджанці навіть за бюджетні кошти. Та й діткам дурний приклад роботи завідома без результату і на погибель живого.
Як красиво звітують про виконану роботу і списані кошти бюджетні і громадські організації, партії. Співають по телебаченню і радіо, пишуть колонки в пресі, дають інтерв'ю. Невже за ради піару можна принести в жертву тверезий розсуд.

Якось на День Довкілля в одній із шкіл спостерігав як учень задавав запитання учителю:
- Леонід Іванович, а чому ми на цьому місті вже четвертий рік садимо дерева?
Учитель замислився і вдав, що не почув це запитання... Гаї, як і курчат, теж рахують восени.

 

© Юрко ФОМЕНКО