Скриня

На погрібнику, рясно вкритому килимом споришу, стояла скриня, підставивши свої темно-зелені боки, розмальовані квітами, сонечку. Здавалося, що вона – вершина вісі, навколо якої обертається двір з усіма його мешканцями й крамом. Біля скрині сиділа дівчина. Наспівуючи пісню, малювала пензликом квіти і соловейка. За цією чудовою картиною стежив кіт з-під клуні, господар двору – пес з-під бузку, і я – від воріт. Коли б не важлива справа і обмаль часу, то ніякі сили не змогли б мене змусити зіпсувати цю ідилію.

- Доброго Дня, Даринко.
- Ой! Доброго. Я так захопилася справою, що й не почула, як Ви підійшли.
- Батько казав, ти поступила до технологічного.
- Так. Пройшла по конкурсу.
- Вітаю. А де батько?
- Я зараз збігаю за ним. Він говорив, як приїдете, щоб я погукала. Він – за левадами, вербу розпилює. Блискавка в дерево влучила.
- Гаразд.
- Я бігом. Ви скриню початуйте. Фарба свіжа, голуби шкоди можуть наробити.
Даринка поспішила за батьком у сам кінець вулиці, де починалися вже левади. Я неквапом обійшов скриню. Сів на стілець, розглядаючи малюнок і міцні ковані боки, мідні завіси. Не просто розглядав – відчував її душу. Читав написану на ще міцному корпусі її автобіографію…
1918 р. майстер Степан Тесля виготовив мене і моїх сестер. Знатна майстриня Галина Гненна розмалювала і продала того ж року на ярмарку. Петро Коваленко придбав для доньки Марії.
1918-1920 рр. Марія вишивала, шила, ткала й складала своє придане. Я була багатою скринею.
1920 р. висватав Марію міцний парубок Андрій Заремба. Молодь усім кутком перетягувала мене до хати свекрухи. Моя господарка була вправна майстриня, її рушниками замінили попередні під образами.
1922 р. молоді господарі рятувались від голоду, переїхала й я з ними до залізничної станції.
1923 р. повернулася з господарями до села. Збагатіла на пелюшки.
1925 р. молоді господарі перенесли мене до нової хати. Стояла як пані під біленою стіною, накрита тканим рушником. А наді мною, в рамочці, висіли хвото всієї рідні.
1925-1930 рр. не бідувала. Тримала в собі й одежину з рушниками, і грошенята, та й інший крам.
1932 р. раптово спорожніла. Господар зробив у мені подвійне дно і ховав там зерно.
1933 р. померла господиня моя Марія і менша дочка Горпина. Андрій зі старшою донькою Наталкою витягли з мене останню ряднину. В ній їх і поховали, по-багатому.
1937 р. конфіскували мене як майно ворога народу. Везли на підводі, як арештантку, до сільради. Заклеїли барвінок, жовті мальви та колоски агітками.
1941 р. при відступі радянських військ, кинули мене у сільраді. Отримала перше поранення у правий бік німецькою кулею.
1941-1943 рр. зберігала зброю в комендатурі.
1943 р. в грудні, отримала друге поранення. Кулю від радянських військ, що наступали. Сільрада згоріла. З дещо підкопченими боками мене забрала Наталя додому.
1945 р. сусідський дід поладнав мене, Наталя підфарбувала боки, підмалювала мальви й барвінок, поновила колоски й соловейка.
1946 р. завдяки моєму подвійному дну, вижила Наталчина сім’я.
1949 р. зосталися з Наталкою та її маленькою донькою Анютою. Чоловік-інвалід, покалічений на фронті, кудись зник перед днем народження генерального секретаря.
1950-1960 рр. стояла майже порожня. Анютині шкільні зошити та Наталчин зошит із трудоднями лежали майже на дні. Любила я, коли Анютка старанно вчила на мені уроки.
1965 р. як придане – була подарована Анюті на весілля.
1969 р. поверх пелюшок, нашитого краму, зошиту з трудоднями, лягли новенькі паспорти.
1970 р. розмалювавши новими фарбами, Анюта залишила мене Наталі й гайнула з чоловіком на заробітки в Донецькі краї.
1970-1982 рр. зберігала пожитки Наталлі, листи від дочки і гостинці внуккам. Бувало Наталля відкриє мене і дивиться як вікно часу.
1982 р. забрали одежину Наталі… Повернулася дочка з сім’єю. Чоловік Степан, сини – Олекса й Павло та дворічна донька Даринка.
1986 р. звели на подвір’ї нову хату. Але мене до неї не взяли. Стояла я у старій. То повна, з комбікормом, а то пуста.
1998 р. відремонтував мене господар. Почистив, завіси поновив. Виніс на погрібник, щоб Даринка помалювала. Придане складала...
- Дядьку, батько вже йдуть.
- Як ти швидко обернулась.
- Я прутка.
- Чатував на совість.
- Красива скриня у мене?
- Як ти, Даринко. Дуже красива!
- Приданого наскладаєш, найкращий парубок тебе посватає, щаслива будеш.
- Прабабця із нею заміж виходила.
- Намалюй соловейку пару, Даринко.
- Намалюю. А я думаю: чого недостає?
Я не міг відвести очей від скрині, що прийшла з України – в Україну.

 

© Юрко ФОМЕНКО