Хмільні вечори над Ворсклою

Середина спекотного літа 2015 р. На Сході України у розпалі військовий конфлікт, проте вже за річкою Кальміус вирує справжнє мирне, так би мовити довоєнне, життя. Відголоски неоголошенної війни у вигляді військової ротації сягають і Полтави, Харкова, Запоріжжя, Січеслава... Але мешканці цих міст далекі від кривавої бійні на Донбасі.

Як і кілька років тому українці, і полтавці зокрема, прагнуть активного літнього відпочинку на березі такої дорогої їм Ворскли. Поки мешканці Січеслава і Запоріжжя їдуть набиратись сил на берег Азовського моря, а кияни та криворіжці віддають перевагу одеським пляжам, Наддніпрянщина поринає у себе. Зазвичай мешканці провінційної, але чарівної Полтави виїжджають на річку у наближчі села та дачні поселення. Такими можна назвати Кротенки, Гавронці, Ковалівку, Верхоли, Нижні Млини, Копили та Буланове. Саме сюди, здебільшого, на відпочинок на береги Ворскли та Коломака, їдуть зморені від роботи та літньої спеки полтавці.
Серед названих сіл, найбільш диким та необжитим з туристичної точки зору є Буланове, село, яке стоїть нижче за течією Ворскли на південь від Полтави. Населення цього села не дуже привітне до приїжджих, мабуть через те, що в часи олігархату Януковича охоронна структура "Явір-2000" збудвала тут приватну садибу для елітного відпочинку, куди з'їжджаються багатії з усієї Полтавщини! Але береги Ворскли у Булановому дійсно дикі: лісові хащі підступають до осель селян, а у воді і досі повно рібного різнобарв'я.
Буланове - це майбутній молодий річковий курорт на Ворсклі для багатіїв, адже дозволити тут пристойний відпочинок може не кожен. Проте, кілька наметів, шашлик та полтавське темне пиво дозволяють зануритись у химерний ліс настільки, наскільки потім захочеться поплавати у Ворсклі від спеки.
Ми з друзями так і зробили. Замість того, аби віддавати шалені гроші "охоронній садибі", ми вирішишили пройти берегом Ворскли у хащі аби знайти файну місцину для відпочинку та риболовлі. І не повірете, ми знашли ідеальний куточок незайманої природи: йдучи проти течії Ворскли на північ від Буланового, оминаючи піщані береги, тонкою смужкою лісового шляху, у закутку старих дубів та кленів, ми знайшли чудову пологу місцину із крутим береговим схилом.
Навколо нас була тиша і, майже ні душі - десь вдалечині булановські мисливці відкривали сезон полювання на качок, а річкою час-від-часу пропливали туристи на байдарках. Життя триває, тому ним треба насолоджуватись, доки ще є час! Знайшовши ідеальну місцину, ми одразу поставили свої намети і розпалили вогнище. Залишалось тільки одне - чекати темної ночі аби зануритись у теплі води паруючої Ворскли.

Кажуть, що найсмачніше пиво не те, яке рекламують, а яке спробував із шаленими друзями на природі... Власне, це хмільна істина, шановні читачі! Якщо ж зауважити, що у повний місяць згідно із застереженнями Миколи Гоголя та Лесі Українки, з річкових глибин на поверхню випливають мавки та інша водяна нечисть, то власне за них ми сприймали плескіт щук та сомів. Але мороку та жахіття вони додавали нам ще й як!
Доста набравши полтавського хмелю, ми голяка гайнули пірнати у воду! Я не знаю напевне, які враження відчули мої друзі та кохана дружина, але я скажу за себе. Після того, як скуштувавши темного полтавського пива та смачного свинячого шашлика я щодуху забіг голяка у Ворсклу, а все те сп'яніння, яке дурманило розум, щезло вмить і відчував я себе наче мала дитина, яку вперше батьки привезли на море.
А тим часом щильний білий туман від паруючої Ворскли продовжував стелитись над водою від берега до берега. У теплій воді я та мої друзі відчували себе новонародженими, яких купають у молоці. Але невдовзі повіяв прохолодний вітерець і ми змушені були повернутись на берег та грітись біля вогнища.
За кілька хвилин мої друзі вже хропіли у наметах, мені залишалось сидіти біля ватри та відчувати на собі похощі і звуки прийдешної серпневої ночі, яка підкрадалась звідусіль... Вночі на березі Ворскли години йдуть дуже-дуже повільно. Але попри це, можна відчути на собі життєдайну силу лісу, води, неба та землі, які тебе оточують. Десь у хащах хижий голос подавала сова, а у річці з води іноді виринали карасі.
На світанку над нашим вогнищем на гілці ясеню подала кряхтливий голос дика качка, не давши мені зануритись у солодкий ранковий сон. Починався новий день Сонячний ранок, дивними для міських мешканців звуками, збудив і моїх друзів. Ми почали готувати сніданок і варити м'ятний чай. Невдовзі валки металевих коней з Полтави почали заїжджати до нашої "лісової схованки". Тепер ми були не єдині "дикі відпочивальники". Пообіді ми почали збирати рештки своїх пожитків та вирушали до місцевої автостанції на наш автобус, який вже невдовзі віз наз назад у Полтаву.

 

© Денис КОВАЛЬОВ