"Сармат" у донецьких степах

Кінець серпня 2015 року. На дворі була страшна літня спека. Мій друг Сіґурд, командир підрозділу "Сармат" у складі ППСМОП "Дніпро-1" нарешті зважив на мої прохання і витяг мене до своїх бойових побратимів в зону АТО, поблизу Донецького аеропорту. Дорога з Січеслава до місця призначення, штабу підрозділу "Сармат" полку "Дніпро-1" поблизу Пісків, була тривалою.
Перша наша зупинка у місті шахтарів Красноармійську. Командир "Сармату" вирішив завітати до своїх полкових друзів на місцевій базі "Дніпра-1". Тут ми побачили справжне життя бійців східного фронту – заряджені бойові панцерники, мужні дніпряни у військово-комуфляжних одностроях, казармене життя залоги міста. Проте, затримуватись на базі "Дніпра-1" ми надовго не стали, вирушили в дорогу. І от, вже надвечір опинились у польовому штабі, за трійку кілометрів від самісінької передової. Штаб підрозділу "Сармат" знаходився у великому будинку, який надав для постою наших військових місцевий патріот України, бо сам він виїхав з сім’єю за межі Донбасу.
Після першої тихої ночі командир Сіґурд повіз нас оглядати бойову позицію "Сармату" на передовій: "Дозор". Перебуваючи в траншеях у найпершій лінії фронтових окопів, у бінокль я побачив вдалечині укріплені споруди ворога і поодинокі постаті самих московських окупантів. Серце заколотило від напруження – ні, не від страху, навпаки, від чогось іншого... Скоріше за все від того, що я відчув подих завзяття і ненависті від того, що українську землю та українські війська нахабно "зливає" зовсім не українська влада.
Бійці "Сармату" як і вояки 93-ї бригади, зокрема підрозділ "Карпатська Січ", готові вже вчора іти у бій та відвойовувати українську землю: український Донецьк, Іловайськ, Сніжне, Луганськ, Ізварене. Очі у бійців в окопах на передовій сповненні відваги і переконання , що перемога буде наша і то – дуже скоро, в них чітко читається: «Ні кроку назад, ні кроку на місці, а тільки вперед, за Україну!».
Донецький степ у цю пору року схожий на розпечену пательню – жодного вітерця чи дощової хмари, лише сонце, яке випалює соковиту зелену траву та чорний твердий асфальт, яким погодинно їздить різноманітна військова техніка. В післяобідню пору дня ми з бійцями підрозділу "Сармат" вийшли на бойове чергування уздовж шосе від села Первомайське до села Піски. Так зване "Мінське перемир’я" ніби підтримувалось але московські окупанти все ж іноді давали про себе знати – гатили з САУ та БМ-21 "ГРАД" по Авдіївці, Опитному та Пісках. Звісно, що наші військові не могли відповісти на провокацію терористів, оскільки за ними уважно слідкує недолуге ОБСЄ та керівництво штабу АТЦ
Проходячи повз розбомблені москалями українські хати у Пісках та Первомайському хотілося не просто дати  відсіч окупантам, а загнати ворога, як каже командир Сіґурд, за Можайськ і там його роздушити! Серце калатало від людського горя та трагедії, але, в той же час, відчувалась повна справедливість щодо мешканців Донбасу: ті, хто звав минулого року путінську збройну ватагу для захисту "русскіх" і "русскогаварящіх" отримав своє. Ну, а тепер, українські визволителі, іже "каратєлі" мають своєї власною кровію, а іноді і своїм життям повертати Україні її землі та героїчну воїнську славу.
Мужність, хоробрість, відвага сучасного українського війська стоїть поряд із такими ганебними якостями як манкуртство, ренегатство, продажність та корупція влади. Рядові військові, як в ЗСУ, так і в добровольчих батальйонах МВС іноді змушені закривати очі на непрофесійність та байдужість свого керівництва, що наживається на війні. Тому сьогодні українському війську загалом, а владі зокрема, судячи з ситуації в зоні проведення АТО, слід сприймати реальну картину, і не перебувати в оманливих ілюзіях Євроштатів чи Кремля, адже, щоб успішно поборювати зовнішню напасть і підривну роботу відцентрових сил суспільного організму України з середини, згідно із тезами Дмитра Донцова, кожен член провідної касти, у нашому випадку українське військо, має вміти не піддаватися жодним шкідливим впливам, які б підточували, ослабили чи знищили його основну чесноту – мужність, що тримає у силі та дисципліні українське вояцтво.
Коли почало сутеніти, наш патруль повернувся з Пісків на базу підрозділу "Сармат".  Кожен боєць, який перебуває у донецьких степах розуміє, що лише після нашої остаточної перемоги тут на Донбасі, зможемо повернути Крим, а у недалекому майбутньому і Кубань. Сарматівці як і їх побратими з полку "Дніпро-1" та "Карпатської Січі" вправно застосовують старі ще савєцкі автомати, кулемети, гранати та снайперські гвинтівки проти ворога на передовій.
Однак, нині "перемир’я" і українська зброя мовчить. Тихо у всіх навколишніх селах: від Водяного і Первомайського, до Карлівки і Яснобродівки. Проте, щодня бійці підрозділу "Сармат" виходять на бойове чергування з надією упіймати ворожого шпіона чи диверсанта,  але підступна тиша та жаб’ячий оркестр у найближчих водоймах голосять, що не сьогодні, можливо завтра.
Пройшов тиждень хиткого перемир’я, час вертатись додому, в рідний Січеслав. Але підрозділ "Сармат" попри все не залишає своїх позицій, а продовжує нести  вахту на захисті Україну і мирного небо над нашими містами...
 
© Ревуч СІЧОВИЙ