Осінній етюд

Непомітно та підступно підкралась холодна і суха осінь. Завороживши українців залишками літнього тепла, вересень поступово перейшов у жовтень. Вулиці українських міст поступово перетворились на мальовничі осінні пейзажі - де-не-де зелені верхівки дерев жовтіють та спадають додолу, під ноги перехожих, сонячне тепло тепер змінилось рідкими променями і дощовими хмарами, які затягують шільніше небо в очікувані першої осінньої бурі. Замість того, аби споглядати на нудні та сірі осінні дні у промисловому мегаполісі, краще поїхати у провінційне місто, з давньою історією. Саме у невеликих містах, а тим паче у селах, осінь розкриває всю свою чарівну красу, що так і хочеться взяти пензля та писати осінні етюди...

Полтавська осінь така неймовірна, що змалювати її кількома словами, а може й реченнями не вийде, тут мабуть необхідно написати цілу художню книжку в традиціях Котляревського, Куліша, Основ'яненка, Франка, Гончара. Осінні барви в Полтаві не такі як де-інде! Тиняєшся собі вулицями цього обласного центру на Ворсклі і споглядаєш прекрасні пейзажі. Тут тобі старі архітектурні витвори доби козацького бароко та української неоґотики, а тут столітні дерева, убрані в різнобарвні шати: дуби і платани ще досі зелені, клени та каштани вже пожовтіли, тополі та акації побагряніли і от-от скинуть листя додолу. Одним словом - справжня осінь! А проте, окрім міських пейзажів провінційної Полтави, цьогоріч осінь здивувала просто звірячою морозною прохолодою - ніби це не лісостепова Наддніпрянщина, а тайожна Карелія! Таких осінніх холодів стражденна українська земля у жовтні не знала, мабуть, з часів козаччини, а точніше, з гетьманування Івана Мазепи.

Так повелося з тих далеких часів і до сьогодні, що спланована московськими окупантами індустріалізація, а пізніше і рабська колективізація, спричинили в Україні природні катаклізми: зима стала теплою і малосніжною, літо аж занадто спекотним, а осінь з весною взагалі, майже розчинились у міжсезонні. Нині, природа все вертає на свої місця. Люди теж виправляють минулі помилки, яких їх навчила трагічна українська історія. Так, на Покрову відкрили монумент гетьману Мазепі у центрі Полтави. І тут би написати, що все одразу встало на свої місця, але ж ні, ще є мерзенні люди, яким той пам'ятник поперек горла. Зібралось так на відкриття гетьманового монументу на Івановій горі багацько людей (істориків, політиків, патріотів, туристів, простих полтавців), аж тут тобі й на, як вилізе якесь вшиве окупантське кодло пенсійного віку, зачухане, у самому лахмітті і так белькоче щось про царя-батюшку і "праваславнає атєчєства", про якусь там козацьку зраду і шведів-карателів, яким, "слава Бог", натовкли пику і відправили "васваясі"... Просто жах якийсь! Ось так наслухаєшся всякого мороку, і тут стає більш чіткіщим розуміння минувшини, сьогодення та майбуття.
Знаєте, такий довгоочікуваний монумент гетьману Мазепі у Полтаві, дуже важлива річ, адже буде муляти очі недобитим московським прихвостням як це було більш ніж 100 років тому із пам'ятником зачинателю класичної української літератури Іванові Котляревському. Як тоді, так і зараз, влада у Полтаві з опломбом виступає проти встановлення українському патріотові пам'ятної відзнаки, для шанування і нагадування нащадкам. Ця подія, особливо припавши на Покрову, додає сил, наснаги та впевненності у нашій перемозі над одвічним ворогом зі Сходу, та ордою його приблудних посіпак. Але все то політика, а ми - романтики, ідеалісти...

Осінь в цьому питанні осторонь не стоїть, навпаки, підтримує щирі патріотичні прагнення українців - до Покрови в Карпатах та у Львові випав перший осінній сніг, а у Полтаві температура вперше впала до нуля, але після встановлення гетьманові Мазепі монумента, вернулась справжня тепла золотава осінь з останніми промінчиками літнього сонця. Хай би там як, але Україна дійсно змінилась... Маємо вірити у нашу перемогу і робити все для процвітання і шани нашої держави.

 

© Денис КОВАЛЬОВ