Ранок вихідного дня

Коли після робочого тижня мешканці нашого будинку мріють суботнього ранку довше поспати, то у їх сни приїздить сміттєзбиральна машина. Вона приїздить рівно о п’ятій. Після хвилин десяти скреготу заліза, перегукувань робітників з водієм, сміттєзбиральна машина переїжджає через сни мешканців п’яти під’їздів у зворотньому напрямку. Покидає двір, щоб з’явитись у снах людей інших будинків.

Замість неї, одна за одною, починають приїздить малі автівки. Сховавшись під кленами, їх господарі розкладають на столах товар. Коло стареньких жигулів - молочне. Дядько Іван витягує з мікроавтобуса, повногно картоплі і різних овочів, ваги. Тітка Анюта, знатна перекупка з примістського села, напуска у ранішні сни запах смаженого сала і ковбаси. Запах цей доповнюється запахом свіжої олії, доставленої разом із борошном, Степаном Михайловичем. І як тільки вони розкладуть товар, то у снах з’являються голоси бабусь:
- Маріє! Займи мені чергу!
- А картопля Сумська чи Чернігівська?
- Анюта! Залиш сала!
- А молоко вранішнє чи вечірнє?
- Борошно не пливе?
- Капуста на голубці є?
Питання незмінні роками і відповіді на них теж, але звучать вони кожної суботи, як вперше. Якщо закрити подушками вуха і зачинити вікна, можна не чути голосів. Але ж аромат свіжих продуктів. Суботній ранок пахне домашньою ковбасою, олією, і це змушує відкрити очі і вийти на балкон, насолодитись запахом осені і немагазинних харчів. Сольним і останнім шаманським дійством проганяння сну є вибивання злим чоловіком килима. Букет ароматів продуктів, перемішаний з запахом осені, під ритмічний стук по килиму будить апетит. Одне за одним відкриваються кухонні вікна і вже запахи смаженого, пареного, вареного виливаються у двір. Пауза. Задоволені сніданком мешканці з’являються з під’їздів. Вони діляться на декілька категорій:
- Які їдуть на дачу. Нав’ючені ношами піші люди повзуть пішки і загружають автівки. Інколи перекидаються запитаннями на зразок: "Ну як у вас врожай?", "Скільки ви давали грам цукру на літр?", "А ви насіння з помідор зібрали?"... Отримавши відповіді, які як і запитання роками не змінюються, зникають з двору.
- Які вигулюють собак. Переповнені гордістю за своїх різногабаритних улюбленців, крокують з ними від дерева до дерева. В більшості вони знаються між собою через собак. Цей літній чоловік з таксою, що мешкає в сьомій квартирі, а ця дівчинка веде вівчарку із сто тридцять другої квартири. За процесом вигулу пильно, з безпечної відстані, спостерігають коти. Поліпшивши якість піщаних ґрунтів нашого двору, четвероногі мешканці квартир зникають у під’їздах.
- Бабусі і матусі, які супроводжують діток у вічному пориві до музики, без коментарів.
- Жіночки, які ведуть чоловіків до крамниць для шопінгу. Взагалі без коментарів.
- Юні футболісти. Їх майстерність заставляє з тривогою весь час дивитись в вікно мешканців перших поверхів.
Можна назвати ще декілька категорій, але не буду перевантажувати. Метушні у дворі вже і так достатньо. Ця метушня потихеньку стихає перед обідом. Від’їжджають продавці, везучи з собою в свої краї виручку, вітання і передачі знайомим і родичам з наших будинків. З кухонних вікон випливає і заповнює двір запах обідніх страв. В дворі з’являється щасливо щасливий пенсіонер Володимир Борисович. Він повертається з рибалки і йому вже не страшне навіть питання "Де ж улов?" Його прихід розбудить останню людину, котра ще спить. Це його онук, системний адміністратор. Для нього колискова - то гуркіт сміттєзбиральної машини вранці. Ранок вихідного дня змінює день.

 

© Юрко ФОМЕНКО