Логарифмічна лінійка

Якось, у старших класах, спостерігав, як головний інженер господарства розраховує потужність електродвигунів на тваринницьку ферму. Він виважено записував у зошит цифри. Потім робив розрахунки на логарифмічній лінійці й знову записував цифри. Для нього не було проблемою обрахувати металоконструкцію, розрахувати потужність насоса. Він був випускником інженерного факультету Мелітопольського сільськогосподарського інституту.

 

Незабаром я і сам вступив до вишу. На зміну старій добрій логарифмічній лінійці прийшли дива кібернетики – електронно-обчислювальні машини. Опановували в інституті перші радянські комп’ютери "Іскра" та "Нева". Під час екскурсії до обчислювального центру викладач показала групі щось надреальне, космічне! Посеред кімнати стояла квадратна споруда об'ємом у пару метрів кубічних. На ній мерехтіли вогники, обертались бобіни...
- Подобається? – запитала викладач.
- Так, – дружно відповіли ми.
- У двадцять першому столітті у кожного з вас буде така!
Перше, що спало мені тоді на думку – де я її поставлю...
Нині ту машину вже давно вдосконалено й трансформовано, зменшено в розмірах до зошита, чи й того дрібніше. Можливості її стали майже безмежні. Але без того інженера, що має базові знання та ще перевірену часом логарифмічну лінійку, вона таки працювати не може. Здавалось би, звичайна лінійка – аналоговий обчислювальний пристрій, що дозволяє виконувати кілька математичних операцій, основними з яких є множення і ділення чисел, – може вирішити будь-яку математичну проблему. За її допомогою – запущені космічні кораблі й створені літаки, збудовані заводи та електростанції, тобто зроблені найскладніші інженерні розрахунки... Майже чотири століття славної історії незмінної супутниці інженерної думки має така собі лінійка. Логарифмічна лінійка, винахід Вільяма Отреда і Ричарда Деламейна.

 

© Юрко ФОМЕНКО