Ілюзія розчавленої таємниці

Степана Чуйного чекала за поворотом Смерть. Хотіла зробити йому сюрприз, що замовив діловий партнер. Ще раз перерахувала аванс, прикинула, скільки можна відкласти на чорний день, скільки на життя, а скільки на зарплати найманим працівникам... Бо сама вже давно не давала ради... Бізнес так розкрутився, що дай Боже!.. Відмовиш — втратиш клієнта. Не даси якісні послуги — приб’ють...

Ну, "приб’ють", сказано образно, звичайно, але... Робиш — роби добре, а ні — дорогу молодим! Юні Смерточки ждуть не діждуться, коли кістлява старушенція піде на пенсію! А зась! Чекайте й учіться! Набирайтеся досвіду! Сама тисячоліттями ходила в стажистах не для того, щоб зараз вступитись недостиглим дівчиськам... Мала час у чеканні. Міркувала. Тішилася своїми спільниками, як дітьми, бо без них, як без коси. Любила Смерть змолоду порядок — пильнувала, щоб комар носа не підточив. Організувала все, як у кращих домах Парижа: замовлення, реєстрація, робота, звіт... На облік не жаліла ні грошей, ні часу. Все про всіх відала, бо без неї — так-сяк світом проволочишся, а назад не вернешся. Мала таку базу даних, що небеса заздрили. Знала ж бо — гідне життя прямо пропорційне потрібності.Добре було співпрацювати з Безвихіддю. Бридка, смердюча, але так гарно вміла обплести своїм павутинням, що клієнт моментально втрачав віру і здавався... Безвихідь була неперевершеною у виконанні термінового замовлення. Хоча брала як за рідну маму! Туга менш ласа до грошей. Нікуди не спішила. Їй усього вистачало. Бо володіла таким годинником, де стрілки повзуть, як черепахи з мішками гріхів на спині. Надзвичайна аферистка. Прикидається добрячкою і смокче кров по повній програмі. Помірними дозами, згідно інструкцій... Але який результат!

Страх сам її знайшов. Для нього вона була гробарем. Працював, як атомна бомба, встигай підбирати... Але ніколи не відмовляв. Мав такі лабіринти, що ого-го... Секретів здавати зась, бо всі контррозвідки світу, таємні організації і навіть звихнені на комп’ютерах малолітні хулігани їх не знають! А вони взагалі то потенційні клієнти... Проте найкраще працювалось зі Зневірою, чого гріха таїти... Вона відправляла в глибокий нокаут сильніших за Котигорошка. Десь так з раунду шостого, бо треба було мати час, щоб укорінитися, прорости і паралізувати волю... Нинішній клієнт був особливим. Думав, що все знає, все вміє, на всьому ся розуміє. Нічого не боявся, пер на перешкоди, як танк на амбразуру, вірив у свою зірку. Бо мав на те причину... Чуйний, де їхав, там і припаркував свого чорного, як жах, позашляховика. Посередині дороги. Навіть не ввімкнув аварійки. Вийшов з машини. Направився до довгоногої білявки на зупинці. Була така, що хвилювала півсвіту. Чоловіки проґавили не один автобус, поки насолоджувалися мистецтвом, яке щиро їм усміхалося, чекаючи на якогось щасливця.

— Смерть? — запитав Степан і, не чекаючи відповіді, додав: — Дуже приємно. Я ваш нинішній клієнт. Але замовлення треба відмінити, — він вийняв з кишені "Чорне посвідчення", розгорнув, тикнув в очі красуні.

— Шкода, — відповіла та. — Можете їхати. Я розблокую дорогу.

Але... — Скільки? — запитав Степан.

— Маю віддати аванс. Плюс робота... Ну, це все неофіційно. Начебто чайові.

— Я не прошу звіту. Я питаю — скільки?

Смерть не була дурепою. Написала губною помадою на руці. Чим дідько не жартує? Тут такого закону про корупцію склепали, що мало не покажеться...

— Вже?

— Ні. За поворотом. Раз у рік навіть святі продаються.

Степан усміхнувся, обернувся і пішов до машини. Навпростець. Не зважаючи на скрегіт гальм, писк клаксонів і смачні матюки озвірілих водіїв. Зупинився за рогом. Як домовлялися. Розрахувався щедро, решти не брав.

— Якщо хочете, можемо його розіграти, — запропонувала Смерть.

— За окрему плату, звичайно.

— Як? — зацікавився Чуйний. Ідея йому сподобалася. Нудьги не любив — вона з нього висмоктувала сили.

— Влаштуємо похорон, приміром... — запропонувала Смерть.

— Годиться, — потер долоні Степан. Уявив собі, як налякає Василя Буйного — друзяку вірного. Коли той буде вдавати сумного та зажуреного, він встане з домовини і гаркне на нього... На мить завагався: — Але, розумієте, в мене є родичі, тобто щоб ніхто зі страху не постраждав...

— Без проблем. Я влаштую вам очну ставку.

Василя Буйного повідомили про трагедію через півгодини. На п’ять хвилин пізніше, ніж він розрахував. Очі засяяли, але треба було вдавати скорботу. Вигнав усіх з кабінету, сказав, що хоче побути наодинці. Ніхто не дивувався — втратив вірного друга... Не любив провідувати мерців. Хотів було втекти в якесь закордонне відрядження, але передумав. Не зрозуміють. Цвіркатимуть до посиніння про бездушність. Може нашкодити бізнесу. Треба про людське око піти попрощатися, щоб він здох! Вийшов з кабінету. Якась сила в приймальні його зупинила. Повернувся, відкрив сейф. Узяв пістолет. Мало що... У домі покійника гуляв затхлий вітер. Нікого не було. Одна лишень симпатична жінка в чорному. «Певно, коханка, — подумав Василь. — Нічого така, навіть в горі... Диви, і порядною виявилася, на диво... Прийшла. Більше нікого. А чого дивуватись? Кому потрібні мертвяки?». Зайшов. Степан лежав без лиця. Не треба вже йому нічого: ні грошей, ні коханок... Василь усміхнувся. Непомітно, кутиками губ. Замріявся. Уявляв себе поруч богів на вершині фінансового Олімпу. З диво-звабою красунею — такий увесь сильний, блискучий і золотий... Ну й кіно придумав — прямо на Оскара... Самому сподобалося.

Враз бабах! І настав кінець світу! Несподівано, легко, без болю. Чуйний ожив і накинувся на Буйного. Той з переляку вистрілив. І колодою звалився на мерця... Жінка в чорному тримала в руках товстезну книгу. Навпроти двох прізвищ поставила галочки.

— Вибачте, — сказала.

— Ви не врахували, що я компаньйонів поважаю. На відміну від Вас... Розрахувалася з Безвихіддю, Тугою і Зневірою. Вони не перепрацювали, але своє зробили. І заробили. Перестрахуватися мусила. Клієнти елітні.

Страх, як завжди, був бездоганний. Зробив діло — бери сміло. Пішов гордо, переможно, з повним рюкзаком грошей... Смерть не без огиди обмацала Чуйного, потім Буйного. Витягнула з їх кишень "Чорні посвідчення". Скривилася. Вона страх не любила продажних душ. Від них тхнуло смертю... Витягнула мобільний. Набрала шифрований номер:— Слухай, я тут твоїх двох оформила. Мусила. Самі себе "замовили". Застигають отут, обнявшись...

— Все нормально. Я в курсі. З мене могорич. Завдяки тобі я отримав їх душі за дуже "привабливими" цінами. Дякую, красуне...

Сьогодні був її день. Якщо з таким розмахом працювати, скоро можна вирішити проблему перенаселення планети... Смерть презирливо глипнула на двох мертвяків, які не так давно мали все, щоб жити — не тужити, але не зуміли з розумом розпорядитися душею... І загнали її в пекло за гріш...

— Спіть спокійно... — сказала на прощання. — А я помізкую, кому "продати" ваш бізнес. Хоча, яке там може бути спокійне спання?

 

© Андрій ПРОЦАЙЛО