Пам'ять

У долині Ніса проклятий старий місяць сяє тонким серпиком, крутими рогами торуючи шлях для своїх променів крізь листяну ковдру упас дерева. В глибині долини, куди не проникає світло, життя надійно приховане від стороннього погляду. Густа рослинність вкриває схили, похмурі лози і в’юнки рослини обплітають руїни палаців, зламані колони і дивні моноліти, стеляться мармуровими дорідками, викладеними руками давніх майстрів.

Поміж деревами-гігантами в обвалених двориках стрибають маленькі мавпочки, а з глибоких скарбниць виповзають отруйні змії та лускаті істоти, яким немає назви. Величезні кам’яні брили покояться під ковдрами з темного моху – могутні були ті стіни, з яких вони падали. Будівничі зводили їх навіки, і, навправду вони досі ще служать шляхетній меті, бо під ними сіра жаба облаштувала свій притулок.

На самому дні долини тере річка Дина, води якої масні і повні намулу. Вона зринає з таємних джерел і тече до глибоких підземних ґротів, і навіть Демон Долини не знає ні того, чому її води такі червоні, ані куда вона їх несе. Якось Джин, що мешкає у місячному промені, звернувся до Демона Долини, кажучи: «Я вже старий і багато чого не пам’ятаю. Повідай мені звершення, подобу й імена тих, що звели ці камінні споруди». І Демон відповів: «Я – пам’ять, я мудрий таємним знанням минулого, але і я постарів. Вони як води річки Дини, яких не збагнути. Їхніх звершень я не пригадую, бо вони тривали лише мить. Їхню подобу я ледве чи пам’ятаю, здається, вони були схожі на тих маленьких мавпочок серед деревю Та їхнє ім’я закарбувалося в моїй пам’яті назавжди, бо воно суголосне назве річки. Ті створіння називались Людина». Тож Джин полетів назад на свій рогатий місяць, а Демон все ще уважно дивився на маленьку мавпочку, що сиділа на дереві посеред руїн двору.

Людство кудись поспішає, будує плани, штовхає прогрес, а врешті-решт – Джин і Демон Долини лише посміються з нас. Ніхто не запам’ятає ні бірж на Волл-стріт, ні глибоких душевних переживань щодо кар’єри чергового білого комірця. Маленькі люди набудували великі міста та думають, що вони підкорили світ. Але життя давно пішло звідти. Життя можна зустріти лише в пограниччі, а там... А там начувайтеся, люди, прибережіть свою пиху для міст!

Пограниччя – там, де щоденна безтурботність, впевненість, стабільність зникають, там де маленькій людині вказують на її місце в світі. Люди можуть опанувати містами, але не опанують власне життям! Зрештою, все, що запам’ятають Джин і Демон Долини – це те, що людину не збагнути. Самопожертви в ім’я революцій, ідей, коханих, подорожі на край світу, результат яких неможливо передбачити – все це незбагненні речі, за якими пам’ять і залишиться. Сьогодні варто бути незбагненними!

 

© Говард ЛАВКРАФТ