Ніч
Ніч. Пора дня, що лякала людство з найпершої секунди його існування. Протягом тисячоліть сотні жерців ледь не щодня приносили криваві жертви своїм богам, аби ті не робили ніч вічною. Вбивались чоловіки, ґвалтувались жінки – усе аби врешті-решт темрява пішла і настав новий день. Усе аби позбутись того алогічного, тваринного страху, що викликає нічний морок в будь-якій душі, котру поглинає собою і поступово перетворює на часточку себе.Подорож до межі ночі
Головне зло — еталон всіх інших — війна. Тому, хто не згоден сприймати аргументи, висунуті урядами, щоб виправдати війну, ця кривава бійня, в якій мільйони людей вбивають один одного, є верхівкою абсурду та кошмару. Найдивовижніше, що суспільству вдається підвести людей до смирення перед цим абсурдом, ба навіть до забуття, не застосовуючи при цьому часто ніякого насильства...Замальовки львівської буденності
Вони приходять нізвідки, з лабіринтів вицвілих від часу хрущівок на Городоцькій та Шевченка, сірих панельних дев’ятиповерхівок Наукової та загублених у старих садах особнячків старої Замарстинівської. Ти зустрічаєш їх на трамвайних зупинках, у тамті часи всі їздили трамваями. Як у Празі, Марселі чи Гавані. Вони нікуди не поспішають, але у неділю їм конче кудись потрібно. Куди?Меч у пні
Прибув якось, у давнину, ще за часів вікінгів, на ярмарок до якогось шведського міста молодий купець. Завзятий був парубок, а оскільки торгівля була в ті часи справою ризикованою, то й зброєю володів нівроку. Піратством молодик теж не гребував, а тому, і ватагу мав таких самих відчайдушних молодиків-вікінгів...
Олександрівський музей
Близько 11-ї години 10 вересня 2012-го р. я стояв поряд із залізничною станцією Фундукліївка. Літо вже попрощалось, але забуло забрати своє небо над Тясьмином. Його я і розглядав, намагаючись заглянути в вічі сонцю, котре пірнало в хмару, а потім з неї з’являлось. Позаду шлях з Дніпра. Попереду зустріч з старшим товаришем, хранителем історії невеличкого містечка Олександрівка, Василем Вікторовичем Білошапкою.