Барвінок

Літній вечір над Дніпром, чарівна краса. Після праці в саду присів біля горобини відпочити. Під ногами стелився барвінок. Зеленим килимком з розсипаними синіми зірочками-квітками. Давно росте тут, розрісся, душу радує. Колись, років із десять тому, знайшов його біля старої криниці, на узліссі, в Лоханській балці. Він самотньо боровся за життя серед костриць, подорожників та іншого зілля.

Детальніше...

Англієць

Алістер Сімпсон ніколи не думав, що свою останню сигарету він буде докурювати стоячи на краю покинутого аеродрому в джунглях. Сонце сідало, дурним голосом кричали мавпи, немов пророкуючи біду. Серце нило в грудях, і зовсім не хотілося вмирати. Він докурив сигарету аж до фільтру і акуратно затер недопалок носком черевика. Пора! Три дні тому неможливо було передбачити, що все закінчиться саме так...

Детальніше...

Сон

Спекотне літо в українських степах: безхмарне синє небо, листочки на деревах ані ворухнуться. Все ніби завмерло, зупинилося, притихло. Навіть птахи поховалися в густих кронах дерев у чеканні вечірньої прохолоди. Городина і садовина позгортала листя в намаганні щонайменше віддавати вологи і тільки молоді соняхи, ще не обтяжені вагою насіння, сміливо дивляться сонцю в вічі. Старенька бабуся Наталка з ґанку пильно видивляється внука.

Детальніше...

Холодноярівська рулетка

«Якщо хочеш йти наліво – іди наліво,
Якщо хочеш йти направо – іди направо,
Все одно тобі нікуди іти. Так краще іди вперед.
Корчма чекає тебе».
(напис на придорожньому камені)

На шляху від Києва до Січеслава знаходиться центр світу. Прямо посередині корчми "Яр", що в Мельниках на Чигиринщині. Між двома альтанками на пагорбі, де росте кущ кизилу. Отам і центр світу. То є аксіома котру визнає всякий подорожній, котрий хоч раз був там. Буває поганяєш "волів" на столицю, а вони в Косарях чи Кам’янці візьмуть та й повернуть до Холодного Яру в ліси. І ніякої сили нема щоб рівно втримати кермо. Грушківкою, мимо Змієвих валів і "Мотрони" до корчми.

 

Детальніше...

Василина

Любила баба Василина весняне сонце. З першим теплом виганяла гусенят на галявину і розмовляла з нами, з гусенятами, з сонцем, з вітром. Того року вона стрічала вісімдесят дев’яту, чи може і дев’яносту весну. Свого дня народження не пам’ятала, а церковного архіву не збереглося, згорів у 1922 р. у спаленій більшовиками церкві. Чоловік Полікарп загинув в 1933-му р. за жменю зерна, зосталася сама з дітьми. Виховала, дала, як могла, їм раду.

Детальніше...