Найпершими в Урожі прокидаються когути, а після них - ті, кому треба доїти корови, і хто має вирушати в далеку дорогу: до міста. Худоба стоїть в темних стайнях, прислухається до рипіння дерев, човгання постолів і стуку цеберок. А тоді важко зводиться на ноги, бо має телятко в череві, котре народиться перед Різдвом або й на самий Святий вечір.

Ще вранці пастухи гнали худобу на толоку, як тільки розтоплювало іней, аби заощадити паші на зиму, хоч невідомо, який пожиток був з того мізерного випасу. Та добре, що худобина не нудилася в стайні. Худобу на селі шанували більше, ніж дітей, яких будили рано й посилати пасти навіть у дощ, хоч дитина могла застудитися і вмерти від такого недбальства.

Під час страшного панування холери в Нью-Йорку на початку 1830-х рр., яка поширилась з Європи на Північну Америку, я скористався запрошенням одного з моїх родичів провести у нього два тижні в його відокремленому, комфортабельному котеджі на березі річки Гудзон. В нашому розпорядженні були всі звичайні літні розваги: прогулянки в лісі, малювання з натури, катання на човнах, риболовля, купання, музика і книги, які дозволили б нам провести час досить приємно, якби не страшні звістки, котрі щоранку доходили до нас з величезного міста.

Навіть знайомий шлях несе кожного разу щось нове. Кожного разу дерева і річки, левади і переліски виглядають по новому. Кожна людина в дорозі з своїм світом душі. От і цього разу раптово з’явилася Адамівка, так як з’являється більшість степових сел.