Харків прокидався як заспаний кіт. Умивався водою з поливальних машин, шкряботів мітлами двірників, гудів клаксонами, шурхотів шинами по асфальту, перегукувався голосами перехожих. Катя в піввуха слухала звуки ранкового міста, які заповзали у квартиру через відхилене вікно. Врешті відірвала погляд від тексту, який набирала на комп’ютері, і поглянула на годинник на стіні. За п'ять десята. Вона зберегла файл і встала з-за столу. Підійшла до великого дзеркала у коридорі, пригладила волосся, провела рукою по одязі, розправляючи складки, тоді взяла в руки телефон і сіла на дивані. Прокашлялась, відкриваючи на мобільнику журнал дзвінків, і натиснула кнопку виклику...

Моїм братам, що нині у застінках!..

З коридору долинули крики. По мірі того, як звук наближався можна було вже складати слова і цілі фрази бідолашного. Усі вони за своїм змістом зводились до однієї: «Я ні в чому не винен». Він пручався, молив, благав, але всі зусилля були марними. Його підвели до останніх дверей у коридорі.

Міські стіни віддавна слугували майданчиком для маніфестації актуальних ідей та хвилюючої проблематики в межах соціуму. Розміщуючи на їхніх площах графіті, урбаністичні істоти провадили популяризацію важливих на їх думку значень та сенсів...