Інколи трапляються зустрічі, котрі важко усвідомити й оцінити. Вони раптові та неочікувані. В житті я мав декілька випадкових зустрічей, котрим не можу дати пояснення. Хто це був, як це сталось і про що була мова мені навряд коли зрозуміти. Я не запам’ятав як цих людей звати. Я не можу згадати їх облич. Я тільки пам’ятаю зустрічі.

Сміливо, наперекір усім сумнівам, просувайся на поклик майбутнього! Не дивись з капризом образи на розчарування, якими вінчає тебе доля. Ти хотів, щоб тебе одразу носили на руках, мов короля? Тоді ти б ніколи не задумався, ким є...

Знайомство на фронті в півроку дає статус старих знайомих. Сільською вулицею назустріч мені котив веломашину літній чоловік. Медична сумка, картузик на вісім клинців і, як мінімум, крім кілометрів ще років 70 за спиною.

Січеслав... Дніпро... Кам’яний хрест на Соборній площі. Біля нього поховано чотирнадцять героїв, вояків січового стрілецтва Армії УНР. У 1918-1919 рр., коли вони гинули за Україну, то хтось ділив владу. А хтось, щоб урвати влади, домовлявся з ворогами. Тільки січові стрільці гинули не за них, а за Україну. Свою країну – Україну!