Цю саперну лопатку зробив старий Майстер із Сихова. Саперна лопатка в бою - це смертоносна зброя! Не така шляхетна, як меч, не така проста, як сокира, не така швидка, як штик-ніж. Вона – триєдина. У ній теж захована віра. В одній особі – меч, сокира та ніж. До того ж – це просто лопата. Нею можна копати землю. Але за цю столітню війну жодного разу не довелося бачити чогось подібного. Жоден солдат не осквернить свою зброю пошуком їстівних корінців. Зрештою – якщо копати, то окоп. Чи могилу для загиблих товаришів. Чи яму для убитих ворогів. Хоча твій окоп – як знати – може статися могилою тобі.

У нашій сільській школі вчитель іноземної мови - особа переважно тимчасова. Після педінституту жодна краля більше року не затримувалась. А найверткіші з них виходили заміж навіть серед навчального року і покидали нас на старого викладача військової підготовки. Отак і вчили ми: спершу англійську, потім - німецьку. На відміну від дівчат, котрі англійців не бачили, вчитель військової підготовки у полоні бачив живих німців, тому німецький ми знали краще. На рівні здатись в полон або взяти полоненого, пред’явити документи і ще кількох фраз для повсякдення. З такими знаннями двох іноземних мов я і закінчив десять класів.

Теплого осіннього вечора, в колгоспнім саду, закінчилась розширена нарада фахівців господарства. Душа голови колгоспу перебувала у хорошому настрої і літала поміж стиглих яблук в кронах дерев. А коли вона прилетіла до альтанки, де вечеряло тіло Василя Мусійовича, то він попросив залишитись молодих фахівців для бесіди. Старші спеціалісти раптом непомітно зникли. Ми ж повсідались колом біля голови...

Фея мудрості не завжди була такою старою. Колись вона була стрункою, легковажною та замрійливою дівчиною. Дуже часто її вчинки були необдумані та сміливі. І мудрість її була така, яка була. А коли пройшла весна в голові - то мудрість феї стала така, яка є...