Дивна співдружність родів військ

Сьогодні хотілося б оповісти дві різні історії, про різних людей у різний час і на різних континентах. Одна подія сталася дуже давно і далеко, а інша — близько і нещодавно, проте вони дуже схожі. Ймовірно через це відчуття déjà vu не покидає й досі...

Детальніше...

Частота янголів

У небі пролітав журавлиний клин. Він був майже непомітним на фоні сірого від хмар неба, з якого зима все ніяк не хотіла прибрати свою змарнілу ковдру. Я прикрив обличчя чорно-білою арафаткою, котра чимось нагадувала навколишні пейзажі з частково відталих полів, на яких де-не-де ще лежав брудний, схожий на кам’яну сіль, сніг. Весна все ніяк не хотіла вступити у свої права. Мабуть, в неї теж було свого роду перемир’я з зимою, яке трохи затягнулось і вилилось у тривалий сезон грипу на лінії розмежування.

Детальніше...

Дитя

Високі стіни храму перегукувались між собою звуками величних кількатонних бронзових дзвонів, чиє звучання час від часу розбавлялось капелою малих дзвіночків, що цвірінькали між собою немов пташечки на фоні своїх старших братів. Минала денна служба, по якій у храмі мала запасти священна тиша, котра подекуди могла порушуватись лише тихеньким човганням ніг поодиноких парафіян та їх заледве чутних молитов.

Детальніше...

Янголи вдягають чорне

«Революція починається, коли помирає усе справжнє!..»

Легкий вечірній вітерець хитав похмуре гілля дерев, що вже давно позбулись листя, і нині лише жалісно поскрипували під тиском північного циклону. Немов граючись, вітер розносив вулицями сміття, напівгниле листя та стійкий запах старих речей. Речей, що впродовж десятиліть мирно відбували, здавалося довічний, термін у старих шафах, коморах та погрібниках, приречені на забуття, та які нині були розкладені на землі просто неба у відчайдушній спробі своїх власників заробити на давно забутому смітті...

Детальніше...

Харків, звичайно, не Карфаген…

Це трапилось у Харкові, панове. Тому самому, якого могло б уже не бути. На початку ХІХ-го ст. площа Фаєрбаха носила назву Вознесенської – за назвою однойменної церкви. У ті часи це була околиця міста, мальовнича, зелена. Теплої пори року вона незмінно вабила містян милими слобожанськими краєвидами та зручними, тінистими галявинками для пікніків. На свята і по неділях тут збиралося чимало люду. Гамірні компанії, вересклива дітлашня, манірні панянки, безтурботні молодики. Міщанство, чиновництво, навіть шляхетне панство міста вважало за святий обов’язок бути присутнім на цих гуляннях. Розважалися просто неба, пригощалися від душі. Не дивно, що, захмелені, часом вдавалися до вчинків, м’яко кажучи, не зовсім світських...

Детальніше...